Забезпечення прав і свобод людини у сучасних умовах
Рівень забезпечення прав і свобод людини, їх обсяг та характер свідчать про рівень демократизації громадянського суспільства. Сучасна законодавча база України, як й інших пострадянських країн, і досі являє собою сплетіння з юридичних казусів, породжених державною політикою радянського періоду.
Наприклад, нормативні акти регулюють відносини, які в правовій системі належать до однієї галузі права, а відповідальність за їх порушення регламентована нормативним актом іншої галузі права. Водночас сфери, у яких відбувається це взаємопроникнення, настільки різні за своєю правовою природою, що така взаємодія суперечить самій суті сучасного розвитку суспільства.
“Право, котре кожний народ сам для себе встановив, є його власним правом і називається громадянським правом, тобто власним правом, властивим самим громадянам. Закон є те, що народ схвалив і постановив”
На сьогодні закони, навіть найкращі та найбільш зрозумілі населенню, на жаль, не виконуються. Бездіяльними лишаються місцеві органи влади та правоохоронні органи… Жоден чиновник не несе відповідальності за бездіяльність.
У 1998 р. була підготовлена та набула чинності Концепція „Про заходи щодо впровадження адміністративної реформи в Україні”. Упродовж останніх років здійснювалися деякі заходи щодо виконання окремих положень цієї Концепції. Проте впровадження адміністративної реформи в Україні, було повільним та суперечливим. У зв’язку з цим виникла потреба в науковому моніторингу адміністративної реформи в Україні, у виявленні найбільш проблемних питань функціонування управління та визначенні шляхів його вдосконалення. На жаль, сучасна наука досить часто не намагається вирішувати динамічні питання, що ставить сьогодення, займаючи позицію статиста під час бою. Звісно, інноваційні рішення можуть виявитись хибними, на перший погляд не переконливими, такими, що суперечать усталеним поглядам. У свою чергу, у правозастосовчій діяльності не завжди, і навіть, наголосимо, майже ніколи, не враховуються доробки вчених-правознавців. Нехтуючи досягненнями науки, так звані „практики” приховують свою професійну некомпетентність, незнання основ юриспруденції.
До сьогодні залишаються невирішеними питання про визначення сутності та змісту дефініцій, пов’язаних із поняттям делікту (правопорушення), а також визначення місця і ролі місцевої міліції в протидії проступкам проти громадського порядку. У пострадянському законодавстві всі правопорушення поділяють за ступенем суспільної небезпеки на злочин та адміністративне правопорушення. Але чому кримінальне право, кримінальний злочин, кримінальне законодавство? Якщо земельне право вивчає відносини в земельній сфері, то кримінальне – у кримінальній? Можливо, більш доречно було б використовувати терміни антикримінальне законодавство або карне право? Помилка в алгоритмі або механізмі, дефініції, або визначенні, спричиняє появу помилок в законодавстві (помилкове законодавство), веде до викривлення суті права, яка, у свою чергу, призводить до помилковості в регулюванні суспільних процесів і, як наслідок, до економічних катаклізмів, кризи та інших негативних суспільно-економічних явищ. У цьому розумінні кримінальний злочин – просто злочин. Як й адміністративне правопорушення – просто проступок.
У цій ситуації, по-перше, необхідно послідовно й системно вивчати норми давньоримського права та його галузей: публічного і приватного. По-друге, тримати руку „на пульсі” світових тенденцій права, аналізувати пропозиції міжнародних організацій. Свідченням такого підходу до реформування публічного права стала Концепція адміністративної реформи в Україні (Указ Президента України “Про заходи щодо впровадження адміністративної реформи в Україні” від 22.07.1998 р. // Офіційний вісник України. – 1999. – № 21.). Вона задекларувала новітні підходи до творення нових комунікативних кодексів, у яких би поєднувались матеріальні та процесуальні норми публічного права.
Головне завдання науки – підвищення ефективності в певній галузі: ефективності прального порошку - хімія, ефективності яблуневого саду - рослинництво, ефективності законодавства - правознавство. Юридична наука відіграє роль скальпеля, завдяки якому обрані громадянами представники законодавчих органів країн світу змінюють, реформують суспільні явища та процеси. Право – практична реалізація концептуальних моделей, створених для покращення життя як окремої людини, так і розвитку сучасної цивілізації в цілому.
У 1998 р. була підготовлена та набула чинності Концепція „Про заходи щодо впровадження адміністративної реформи в Україні”. Упродовж останніх років здійснювалися деякі заходи щодо виконання окремих положень цієї Концепції. Проте впровадження адміністративної реформи в Україні, було повільним та суперечливим. У зв’язку з цим виникла потреба в науковому моніторингу адміністративної реформи в Україні, у виявленні найбільш проблемних питань функціонування управління та визначенні шляхів його вдосконалення. На жаль, сучасна наука досить часто не намагається вирішувати динамічні питання, що ставить сьогодення, займаючи позицію статиста під час бою. Звісно, інноваційні рішення можуть виявитись хибними, на перший погляд не переконливими, такими, що суперечать усталеним поглядам. У свою чергу, у правозастосовчій діяльності не завжди, і навіть, наголосимо, майже ніколи, не враховуються доробки вчених-правознавців. Нехтуючи досягненнями науки, так звані „практики” приховують свою професійну некомпетентність, незнання основ юриспруденції.
До сьогодні залишаються невирішеними питання про визначення сутності та змісту дефініцій, пов’язаних із поняттям делікту (правопорушення), а також визначення місця і ролі місцевої міліції в протидії проступкам проти громадського порядку. У пострадянському законодавстві всі правопорушення поділяють за ступенем суспільної небезпеки на злочин та адміністративне правопорушення. Але чому кримінальне право, кримінальний злочин, кримінальне законодавство? Якщо земельне право вивчає відносини в земельній сфері, то кримінальне – у кримінальній? Можливо, більш доречно було б використовувати терміни антикримінальне законодавство або карне право? Помилка в алгоритмі або механізмі, дефініції, або визначенні, спричиняє появу помилок в законодавстві (помилкове законодавство), веде до викривлення суті права, яка, у свою чергу, призводить до помилковості в регулюванні суспільних процесів і, як наслідок, до економічних катаклізмів, кризи та інших негативних суспільно-економічних явищ. У цьому розумінні кримінальний злочин – просто злочин. Як й адміністративне правопорушення – просто проступок.
У цій ситуації, по-перше, необхідно послідовно й системно вивчати норми давньоримського права та його галузей: публічного і приватного. По-друге, тримати руку „на пульсі” світових тенденцій права, аналізувати пропозиції міжнародних організацій. Свідченням такого підходу до реформування публічного права стала Концепція адміністративної реформи в Україні (Указ Президента України “Про заходи щодо впровадження адміністративної реформи в Україні” від 22.07.1998 р. // Офіційний вісник України. – 1999. – № 21.). Вона задекларувала новітні підходи до творення нових комунікативних кодексів, у яких би поєднувались матеріальні та процесуальні норми публічного права.
Головне завдання науки – підвищення ефективності в певній галузі: ефективності прального порошку - хімія, ефективності яблуневого саду - рослинництво, ефективності законодавства - правознавство. Юридична наука відіграє роль скальпеля, завдяки якому обрані громадянами представники законодавчих органів країн світу змінюють, реформують суспільні явища та процеси. Право – практична реалізація концептуальних моделей, створених для покращення життя як окремої людини, так і розвитку сучасної цивілізації в цілому.
Пєтков Сергій Валерійович - український правознавець. Доктор юридичних наук, професор, лауреат Державної премії України. Спеціаліст в галузі адміністративного права. Працює над розробкою проблем, пов'язаних з адміністративно-правовою реформою в Україні, управлінням в ОВС України, профілактикою злочинності серед неповнолітніх через діяльність молодіжних організацій.
