Вчинення насильства в сім'ї - адміністративна чи публічна відповідальність?
Забезпечення прав і свобод особи, їх практичної реалізації є тим критерієм, за яким оцінюється рівень демократичного розвитку будь-якої держави і суспільства. Саме тому сьогодні особлива увага державних органів та установ, громадських організацій, суспільства в цілому спрямована на запобігання і протидію порушенням прав людини в будь-яких проявах. Не може бути винятком такий аспект, як насильство в сім’ї, адже згідно з Конституцією України кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості та має обов’язки перед суспільством, у якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості.
Україна однією з перших країн СНД ухвалила Закон «Про попередження насильства в сім’ї» та ратифікувала низку міжнародних правових актів у сфері захисту прав особи, взявши на себе зобов’язання дотримуватися всіх положень цих документів, які відповідно до Закону України «Про дію міжнародних договорів на території України» становлять невід’ємну частину національного законодавства. Проте, незважаючи на заходи, що вживаються у цій сфері, можна охарактеризувати як критичну ситуацію, пов’язану із недосконалістю законодавства і практики, економічною та демографічною кризами, трудовою міграцією, погіршення здоров’я батьків та дітей, соціальним сирітством, зростанням безробіття, соціальними штампами та традиціями, і це далеко не повний перелік проблем, які потребують негайного вирішення.
Статистичні дані свідчать про те, що на обліку в органах МВС за жорстоке поводження з дітьми перебуває понад 80 тис. сімей, у яких проживає більше ніж 110 тис. дітей, 68% жінок у нашій країні зазнають фізичного насилля в сім’ях, спостерігається збільшення кількості зареєстрованих правопорушень, пов’язаних із насильством у сім’ї (в 2007 р. було здійснено 78145 виїздів на сімейні конфлікти, в 2008-84041), винесених захисних приписів (від 55711 в 2007 р. до 61565 у 2008 р.), осіб, поставлених на облік за вчинення насильства в сім’ї (47984 в 2007 р. та 50277 у 2008 р.).
Державні органи, які в першу чергу покликані захищати особу від сімейного насильства, з об’єктивних та суб’єктивних причин на сьогодні не повною мірою виконують покладені на них обов’язки. У цьому контексті особливої уваги потребує питання вдосконалення інституту відповідальності за вчинення насильства в сім’ї, вирішення якого в комплексі з іншими новаціями дасть змогу знизити рівень цього негативного явища.
Аналізуючи чинне законодавство та практику діяльності суб’єктів попередження насильства в сім’ї, можемо констатувати той факт, що сьогодні недооцінюється реальний потенціал адміністративних стягнень у сфері попередження насильства в сім’ї, інститут відповідальності в цій сфері не застосовується ефективно, при цьому державно-владний примус втрачає своє значення й мету, а відсутність дієвої реакції на відповідні правопорушення призводить до вчинення злочинів у сімейно-побутовій сфері.
В сфері попередження насильства в сім’ї, якщо це буде незначне правопорушення то особа буде нести незначну відповідальність перед суспільством: публічне вибачення, штраф, виправні (громадські) роботи тощо. У разі, якщо особа винна в тяжкому правопорушенні яке потягло смерть людини, значні матеріальні збитки, тоді вона повинна каратись за вчинення злочину. Наголосимо, що в першому випадку особа несе публічну відповідальність, а в іншому кримінальну.
На нашу думку, норми, які регулюють відповідальність у сфері попередження насильства в сім’ї, повинні міститися в Сімейному кодексі, а у разі, коли суспільна небезпека такого правопорушення за своєю тяжкістю перевищує публічний проступок, вони повинна міститися у Кримінальному Кодексі.
Статистичні дані свідчать про те, що на обліку в органах МВС за жорстоке поводження з дітьми перебуває понад 80 тис. сімей, у яких проживає більше ніж 110 тис. дітей, 68% жінок у нашій країні зазнають фізичного насилля в сім’ях, спостерігається збільшення кількості зареєстрованих правопорушень, пов’язаних із насильством у сім’ї (в 2007 р. було здійснено 78145 виїздів на сімейні конфлікти, в 2008-84041), винесених захисних приписів (від 55711 в 2007 р. до 61565 у 2008 р.), осіб, поставлених на облік за вчинення насильства в сім’ї (47984 в 2007 р. та 50277 у 2008 р.).
Державні органи, які в першу чергу покликані захищати особу від сімейного насильства, з об’єктивних та суб’єктивних причин на сьогодні не повною мірою виконують покладені на них обов’язки. У цьому контексті особливої уваги потребує питання вдосконалення інституту відповідальності за вчинення насильства в сім’ї, вирішення якого в комплексі з іншими новаціями дасть змогу знизити рівень цього негативного явища.
Аналізуючи чинне законодавство та практику діяльності суб’єктів попередження насильства в сім’ї, можемо констатувати той факт, що сьогодні недооцінюється реальний потенціал адміністративних стягнень у сфері попередження насильства в сім’ї, інститут відповідальності в цій сфері не застосовується ефективно, при цьому державно-владний примус втрачає своє значення й мету, а відсутність дієвої реакції на відповідні правопорушення призводить до вчинення злочинів у сімейно-побутовій сфері.
В сфері попередження насильства в сім’ї, якщо це буде незначне правопорушення то особа буде нести незначну відповідальність перед суспільством: публічне вибачення, штраф, виправні (громадські) роботи тощо. У разі, якщо особа винна в тяжкому правопорушенні яке потягло смерть людини, значні матеріальні збитки, тоді вона повинна каратись за вчинення злочину. Наголосимо, що в першому випадку особа несе публічну відповідальність, а в іншому кримінальну.
На нашу думку, норми, які регулюють відповідальність у сфері попередження насильства в сім’ї, повинні міститися в Сімейному кодексі, а у разі, коли суспільна небезпека такого правопорушення за своєю тяжкістю перевищує публічний проступок, вони повинна міститися у Кримінальному Кодексі.
Пєтков Сергій Валерійович - український правознавець. Доктор юридичних наук, професор, лауреат Державної премії України. Спеціаліст в галузі адміністративного права. Працює над розробкою проблем, пов'язаних з адміністративно-правовою реформою в Україні, управлінням в ОВС України, профілактикою злочинності серед неповнолітніх через діяльність молодіжних організацій.
Похожие публикации
