Пострадянське законодавство продовжує заважати розбудові громадянського суспільства в Україні
З грудня 1991 року розпочався новий етап в історії вітчизняної адміністративно-правової галузі, який має декілька суттєвих відмінностей від двох попередніх. По-перше, адміністративне право України з набуттям державою незалежності почало розвиватися переважно на базі власних наукових шкіл. По-друге, змінився вектор стратегічного розвитку цієї важливої правової галузі, сутність якого чітко викладено у ст. 3 Конституції України: людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю.
На цьому етапі розвитку адміністративного права, поступово більшість авторів погодилась із думкою В.Б. Авер’янова про те, що принципова зміна поглядів на суспільне призначення адміністративного права має базуватися на визнанні якісно нової ролі держави у відносинах із громадянами, а саме: не владарювання над людиною, а служіння їй; адміністративне право за своїм глибинним призначенням має визначатись не як “право державного управління”, а як “право забезпечення і захисту прав людини”.
Насиченість правового простору потребує не модернізації Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП) (Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 р. // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1984. – Додаток до № 51.), а його безпосереднього революційного перетворення на нормативний акт, який поряд з Кодексом адміністративного судочинства та Адміністративним процедурним кодексом, стане базовим у державно-правовій сфері та охоплюватиме такі підгалузі, як адміністративне право, адміністративна деонтологія, адміністративне судочинство, дисциплінарне право, службове право, адміністративний процес. „Адміністрація (від лат. аdministration, аdministratio – керування, управління) – інституції, які здійснюють адміністративні функції управління у різних сферах суспільного життя”.
Відповідальність за адміністративні правопорушення в СССР
Право, беззаперечно, є фундаментом держави. Галузі права як складові одного цілого – права – знаходяться в одній площині, вони є рівнозначними (рівновеликими). Відсутня будь-яка правова ієрархія. Інститути права пов’язують галузі права між собою. Галузі права зв’язані між собою, мають споріднені інститути. Із розвитком суспільних відносин виникають нові галузі права, які відрізняються за об’єктом регулювання, регулюючим органом (суб’єктом), методами суспільного регулювання. Так, за суб’єктом можна виділити поліцейське, муніципальне право; за предметом – правоохоронне, податкове право; за режимом – таємне, надзвичайне право тощо. А.М. Колодій сферу публічного права розглядає як вертикальні відносини (управлінські), відносини субординації, влади – підпорядкування. Їх регулювання повинно здійснюватись за принципом імперативності, а права та обов’язки суб’єктів повинні прямо і вичерпно формулюватися в законі. Сферу приватного права він визначає як сукупність горизонтальних відносин, що передбачають рівне становище відносно самостійних суб’єктів. Вони регулюються за принципом диспозитивності, а суб’єкти самі у межах закону встановлюють свої права та обов’язки.
Є.В. Погорєлов констатує, що горизонтальні та вертикальні відносини можна регулювати лише власними методами: перші – диспозитивним методом, другі – імперативним. Перегляд у процесі кодифікації чинних нормативних актів з погляду критеріїв публічного та приватного права дасть можливість виявити і виправити недоліки у регулюванні горизонтальних та вертикальних відносин. Він доходить висновку, що формування громадянського суспільства потребує розширення сфери приватного права і скорочення публічного. Це можна зробити, знаючи предмет та метод регулювання приватного та публічного права.
Сьогодні адміністративному праву в межах дії публічного права належить провідна роль. Воно забезпечує реалізацію різноманітних публічних і приватних потреб та інтересів шляхом виконання функцій владно-управлінської діяльності та адміністративно-правового захисту. Реформування законодавства про адміністративну відповідальність дозволить зробити великий крок на шляху до побудови громадянського суспільства в Україні.
Насиченість правового простору потребує не модернізації Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП) (Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 р. // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1984. – Додаток до № 51.), а його безпосереднього революційного перетворення на нормативний акт, який поряд з Кодексом адміністративного судочинства та Адміністративним процедурним кодексом, стане базовим у державно-правовій сфері та охоплюватиме такі підгалузі, як адміністративне право, адміністративна деонтологія, адміністративне судочинство, дисциплінарне право, службове право, адміністративний процес. „Адміністрація (від лат. аdministration, аdministratio – керування, управління) – інституції, які здійснюють адміністративні функції управління у різних сферах суспільного життя”.
Відповідальність за адміністративні правопорушення в СССР
Право, беззаперечно, є фундаментом держави. Галузі права як складові одного цілого – права – знаходяться в одній площині, вони є рівнозначними (рівновеликими). Відсутня будь-яка правова ієрархія. Інститути права пов’язують галузі права між собою. Галузі права зв’язані між собою, мають споріднені інститути. Із розвитком суспільних відносин виникають нові галузі права, які відрізняються за об’єктом регулювання, регулюючим органом (суб’єктом), методами суспільного регулювання. Так, за суб’єктом можна виділити поліцейське, муніципальне право; за предметом – правоохоронне, податкове право; за режимом – таємне, надзвичайне право тощо. А.М. Колодій сферу публічного права розглядає як вертикальні відносини (управлінські), відносини субординації, влади – підпорядкування. Їх регулювання повинно здійснюватись за принципом імперативності, а права та обов’язки суб’єктів повинні прямо і вичерпно формулюватися в законі. Сферу приватного права він визначає як сукупність горизонтальних відносин, що передбачають рівне становище відносно самостійних суб’єктів. Вони регулюються за принципом диспозитивності, а суб’єкти самі у межах закону встановлюють свої права та обов’язки.
Є.В. Погорєлов констатує, що горизонтальні та вертикальні відносини можна регулювати лише власними методами: перші – диспозитивним методом, другі – імперативним. Перегляд у процесі кодифікації чинних нормативних актів з погляду критеріїв публічного та приватного права дасть можливість виявити і виправити недоліки у регулюванні горизонтальних та вертикальних відносин. Він доходить висновку, що формування громадянського суспільства потребує розширення сфери приватного права і скорочення публічного. Це можна зробити, знаючи предмет та метод регулювання приватного та публічного права.
Сьогодні адміністративному праву в межах дії публічного права належить провідна роль. Воно забезпечує реалізацію різноманітних публічних і приватних потреб та інтересів шляхом виконання функцій владно-управлінської діяльності та адміністративно-правового захисту. Реформування законодавства про адміністративну відповідальність дозволить зробити великий крок на шляху до побудови громадянського суспільства в Україні.
Пєтков Сергій Валерійович - український правознавець. Доктор юридичних наук, професор, лауреат Державної премії України. Спеціаліст в галузі адміністративного права. Працює над розробкою проблем, пов'язаних з адміністративно-правовою реформою в Україні, управлінням в ОВС України, профілактикою злочинності серед неповнолітніх через діяльність молодіжних організацій.
