Поступовий розвиток законодавства, як головний вектор в реформуванні суспільних відносин
Для того щоб аргументувати формулу суспільних правовідносин, яка, дасть змогу нашому суспільству виправити окремі системні помилки у побудові суспільних відносин, необхідно детально проаналізувати всі складові механізму, робота якого, на жаль, не відповідає вимогам, на чому наголошують усі вчені – юристи, економісти та соціологи – із своїх наукових працях, присвячених стану правовідносин у державах Східної Європи. Саме на цих питаннях необхідно сьогодні зосередитись не тільки вченим а і законодавчому органу України. Без вирішення цього глобального завдання Україна буде ще довго залишатись відсталою пострадянською країною з залежною економікою та безправним населенням.
Усі висловлюють невдоволеність засиллям корупції, начебто вона є породженням космосу. Але вона тут, вона поряд.
Так, людина вирішила стати підприємцем. Зареєструвалась як приватний підприємець. Взявши кредит, придбала житло, а свою однокімнатну квартиру на першому поверсі вирішила переобладнати під магазин побутової техніки. Кожна копійка на рахунку. При цьому необхідно вирішити дуже багато питань з відповідними органами: узгодити переведення до нежитлового фонду; узгодити переобладнання; укласти договір; ввести об’єкт в експлуатацію. Це й органи МНС, і санітарно-епідеміологічна служба (у тому числі й усі лабораторії), тепломережі, комунальне господарство з вивозу сміття, міськвиконком, архітектура, районна адміністрація, ВРЕЖО, відділ за наглядом містобудування, водоканал, електромережі, ГАСК, відділ соціального забезпечення населення, БТІ. Кожна зі служб не надає ніякої допомоги, доки не отримає за свої послуги грошову винагороду. У кожній існує чіткий прейскурант цін. Вивірені односторонньо вигідні договори. За все треба платити.
Однак найстрашніше чекає підприємця не у безкінечних коридорах, а за ними. Кожен із сусідів бажає нажитись. Кожному, як більмо на оці, викрашений фасад та вимощена плиткою доріжка до входу в магазин. Скарги, наклепи, листи сусідів призводять до перевірки з боку різних інстанцій, міліції. За кожну дію, спрямовану на благоустрій: спилені гілки, розчищені чагарники тощо, спритні сусіди хочуть отримати хоч якусь копійку. Жадібність, лінощі, заздрість – ось ті якості, які притаманні збіднілому суспільству. Саме вони породжують і живлять злочинність та корупцію. Ці негативні явища, немов бур’ян: неможливо знищити повністю, але ефективна боротьба з ними є запорукою морального розвитку суспільства.
Констатуючи, що низку помилок у сучасному науково-практичному підході щодо адміністративної деліктології було зроблено на теоретико-прикладному рівні, вбачаємо за необхідне провести аналіз цих базових положень. Такі нотатки дадуть змогу правильно сформувати головний вектор подальших реформ, а також зосередити увагу на концептуальних, найбільш вагомих тезах щодо місця деліктології у громадянському суспільстві.
Говорячи про деліктологію, слід зазначити, що це – „наука про правопорушення (делікт). Складова частина загальної теорії права. На відміну наук цивільного, трудового, адміністративного і кримінального права, які досліджують, відповідно, цивільні, дисциплінарні, адміністративні та кримінальні правопорушення під власним кутом зору, деліктологія вивчає ці правопорушення в цілому. Дослідження правопорушення як соціально-правового явища та пов’язаних із ним правовідносин і є предметом деліктології.
Отже, визначившись із предметом деліктології в цілому, необхідно декілька слів сказати про об’єкт, який досліджує наука деліктологія. “Делікт (лат. delictum – провина, проступок) – правопорушення, тобто незаконна дія, проступок, злочин. У римському праві – заподіяння шкоди іншій особі, її сім’ї або майну, порушення правового припису або заборони”. Наслідком учинення делікту була відповідальність. „Відповідальність за делікт наставала за наявності таких умов: дієздатність правопорушника, вина, здійснення правопорушення.
Питання, пов’язані із деліктологією, досліджували учені юристи, психологи, соціологи, економісти, педагоги. Але окремі питання, пов’язані з владними правопорушеннями, а саме так ми можемо перекладати латинський термін „адміністративна деліктологія”, залишаються недостатньо вивченим. На жаль, ще й досі в суспільстві панує думка, що суспільні науки, особливо історія і право – це псевдонауки, які постійно змінюють своє внутрішнє наповнення відповідно до політичних тенденцій. Такий підхід є хибним, оскільки управління, право та історія – перші науки, які вивчались із найдавніших часів, і розвитку яких присвячували праці видатні вчені давнини: Геродот, Платон, Арістотель, Августин, Ломоносов та багато інших.
Публічне право – система правових норм, які регулюють суспільні (публічні) відносини. Публічні відносини в усіх сферах суспільного життя регулюються нормативними актами. Публічне право охоплює господарське, ліцензійне, адміністративне, поліцейське, фінансове право.
Родовим для публічного права є імперативний метод регулювання, якому притаманна низка ознак, що визначає його природу, сутність. Публічне право визначається як сукупність правових норм, що складають особливу функціонально-структурну систему, яка з метою врегулювання і захисту суспільних інтересів за допомогою розпоряджень переважно імперативного характеру регламентує відносини за участю держави, а також між суб’єктами, які є фігурантами держави або перебувають у відносинах влади і підпорядкування.
Провадження у справах про публічні проступки є різновидом адміністративного процесу, складовою адміністративної діяльності. Проводячи провадження по проступках, уповноважені особи здійснюють низку процедурних дій: огляд, затримання, обшук тощо, які можна класифікувати як слідчі дії. Так і під час провадження у справах одного з видів публічних проступків – адміністративних проступків – можуть здійснюватись ці процедурні дії для встановлення вини державного службовця.
Незважаючи на окремі недоліки, чинного Кодексу України про адміністративні правопорушення, він може стати основою для формування сучасного законодавства щодо захисту прав громадян з боку державних органів влади. Так, глави 1, 2, 3, 4, 18–33 Кодексу можуть стати основою для Кодексу провадження у справах про публічні проступки. При цьому в Загальних положеннях мають бути подані визначення дефініцій “публічні проступки” (суспільні, громадські проступки, порушення правил поведінки в громадських місцях), “громадський порядок”, “охорона громадського порядку”, “публічна відповідальність” (суспільна, громадська) тощо.
Перехідний „Кодекс провадження у справах про публічні проступки”, побудований на виокремленні та об’єднанні норм, які містяться в Кодексі України про адміністративні правопорушення сьогодні вкрай необхідний нашому суспільству. Разом зі змінами до інших кодексів – трансфері норм, він стане певним етапом на шляху створення сучасного європейського законодавства в Україні. Наголосимо що пропозиції щодо кодифікації та трансферу норм з одного нормативного акту до іншого базуються на вивченні та аналізі існуючих нормативних актів, не суперечать закону і повністю відповідають Основному закону – Конституції України.
Так, людина вирішила стати підприємцем. Зареєструвалась як приватний підприємець. Взявши кредит, придбала житло, а свою однокімнатну квартиру на першому поверсі вирішила переобладнати під магазин побутової техніки. Кожна копійка на рахунку. При цьому необхідно вирішити дуже багато питань з відповідними органами: узгодити переведення до нежитлового фонду; узгодити переобладнання; укласти договір; ввести об’єкт в експлуатацію. Це й органи МНС, і санітарно-епідеміологічна служба (у тому числі й усі лабораторії), тепломережі, комунальне господарство з вивозу сміття, міськвиконком, архітектура, районна адміністрація, ВРЕЖО, відділ за наглядом містобудування, водоканал, електромережі, ГАСК, відділ соціального забезпечення населення, БТІ. Кожна зі служб не надає ніякої допомоги, доки не отримає за свої послуги грошову винагороду. У кожній існує чіткий прейскурант цін. Вивірені односторонньо вигідні договори. За все треба платити.
Однак найстрашніше чекає підприємця не у безкінечних коридорах, а за ними. Кожен із сусідів бажає нажитись. Кожному, як більмо на оці, викрашений фасад та вимощена плиткою доріжка до входу в магазин. Скарги, наклепи, листи сусідів призводять до перевірки з боку різних інстанцій, міліції. За кожну дію, спрямовану на благоустрій: спилені гілки, розчищені чагарники тощо, спритні сусіди хочуть отримати хоч якусь копійку. Жадібність, лінощі, заздрість – ось ті якості, які притаманні збіднілому суспільству. Саме вони породжують і живлять злочинність та корупцію. Ці негативні явища, немов бур’ян: неможливо знищити повністю, але ефективна боротьба з ними є запорукою морального розвитку суспільства.
Констатуючи, що низку помилок у сучасному науково-практичному підході щодо адміністративної деліктології було зроблено на теоретико-прикладному рівні, вбачаємо за необхідне провести аналіз цих базових положень. Такі нотатки дадуть змогу правильно сформувати головний вектор подальших реформ, а також зосередити увагу на концептуальних, найбільш вагомих тезах щодо місця деліктології у громадянському суспільстві.
Говорячи про деліктологію, слід зазначити, що це – „наука про правопорушення (делікт). Складова частина загальної теорії права. На відміну наук цивільного, трудового, адміністративного і кримінального права, які досліджують, відповідно, цивільні, дисциплінарні, адміністративні та кримінальні правопорушення під власним кутом зору, деліктологія вивчає ці правопорушення в цілому. Дослідження правопорушення як соціально-правового явища та пов’язаних із ним правовідносин і є предметом деліктології.
Отже, визначившись із предметом деліктології в цілому, необхідно декілька слів сказати про об’єкт, який досліджує наука деліктологія. “Делікт (лат. delictum – провина, проступок) – правопорушення, тобто незаконна дія, проступок, злочин. У римському праві – заподіяння шкоди іншій особі, її сім’ї або майну, порушення правового припису або заборони”. Наслідком учинення делікту була відповідальність. „Відповідальність за делікт наставала за наявності таких умов: дієздатність правопорушника, вина, здійснення правопорушення.
Питання, пов’язані із деліктологією, досліджували учені юристи, психологи, соціологи, економісти, педагоги. Але окремі питання, пов’язані з владними правопорушеннями, а саме так ми можемо перекладати латинський термін „адміністративна деліктологія”, залишаються недостатньо вивченим. На жаль, ще й досі в суспільстві панує думка, що суспільні науки, особливо історія і право – це псевдонауки, які постійно змінюють своє внутрішнє наповнення відповідно до політичних тенденцій. Такий підхід є хибним, оскільки управління, право та історія – перші науки, які вивчались із найдавніших часів, і розвитку яких присвячували праці видатні вчені давнини: Геродот, Платон, Арістотель, Августин, Ломоносов та багато інших.
Публічне право – система правових норм, які регулюють суспільні (публічні) відносини. Публічні відносини в усіх сферах суспільного життя регулюються нормативними актами. Публічне право охоплює господарське, ліцензійне, адміністративне, поліцейське, фінансове право.
Родовим для публічного права є імперативний метод регулювання, якому притаманна низка ознак, що визначає його природу, сутність. Публічне право визначається як сукупність правових норм, що складають особливу функціонально-структурну систему, яка з метою врегулювання і захисту суспільних інтересів за допомогою розпоряджень переважно імперативного характеру регламентує відносини за участю держави, а також між суб’єктами, які є фігурантами держави або перебувають у відносинах влади і підпорядкування.
Провадження у справах про публічні проступки є різновидом адміністративного процесу, складовою адміністративної діяльності. Проводячи провадження по проступках, уповноважені особи здійснюють низку процедурних дій: огляд, затримання, обшук тощо, які можна класифікувати як слідчі дії. Так і під час провадження у справах одного з видів публічних проступків – адміністративних проступків – можуть здійснюватись ці процедурні дії для встановлення вини державного службовця.
Незважаючи на окремі недоліки, чинного Кодексу України про адміністративні правопорушення, він може стати основою для формування сучасного законодавства щодо захисту прав громадян з боку державних органів влади. Так, глави 1, 2, 3, 4, 18–33 Кодексу можуть стати основою для Кодексу провадження у справах про публічні проступки. При цьому в Загальних положеннях мають бути подані визначення дефініцій “публічні проступки” (суспільні, громадські проступки, порушення правил поведінки в громадських місцях), “громадський порядок”, “охорона громадського порядку”, “публічна відповідальність” (суспільна, громадська) тощо.
Перехідний „Кодекс провадження у справах про публічні проступки”, побудований на виокремленні та об’єднанні норм, які містяться в Кодексі України про адміністративні правопорушення сьогодні вкрай необхідний нашому суспільству. Разом зі змінами до інших кодексів – трансфері норм, він стане певним етапом на шляху створення сучасного європейського законодавства в Україні. Наголосимо що пропозиції щодо кодифікації та трансферу норм з одного нормативного акту до іншого базуються на вивченні та аналізі існуючих нормативних актів, не суперечать закону і повністю відповідають Основному закону – Конституції України.
Пєтков Сергій Валерійович - український правознавець. Доктор юридичних наук, професор, лауреат Державної премії України. Спеціаліст в галузі адміністративного права. Працює над розробкою проблем, пов'язаних з адміністративно-правовою реформою в Україні, управлінням в ОВС України, профілактикою злочинності серед неповнолітніх через діяльність молодіжних організацій.
