Росія готова до розриву з Європою. Що це означає для України
На наших очах все виразніше проступає контур нової залізної завіси. Але, на відміну від двадцятого століття, Україні в цей раз пощастило опинитися з іншого боку лінії розмежування
Росія готова до розриву з Європою. Про це твердить голова російського МЗС. Про це пишуть прокремлівські автори. «Хочеш миру — готуйся до війни»: Москва вибрала риторику, що повною мірою копіює інтонації часів Холодної війни.
Власне, Кремль погрожував Заходу розривом і раніше. Але раніше й рівень спікерів був нижчим і слова підбиралися м’якіші. Тепер півтонів все менше. Західні санкції оголошені загрозою нацбезпеці. Європейська увага до розправ над російськими незгодними названо істерикою, — пише Павло Казарін для Крим.Реалії.
На наших очах все виразніше проступає контур нової залізної завіси. Але, на відміну від двадцятого століття, Україні на цей раз пощастило опинитися з іншого боку лінії розмежування. Якщо в минулому столітті ми були у становищі східного Берліну, то тепер є всі шанси опинитися західним.
Ми зовсім не були приречені на подібне. Хто знає, як склалася б наша доля, не виріши Москва відповісти на Майдан вторгненням у Крим і на Донбас? Ми б продовжували сперечатися про мови і минуле, власне майбутнє і історичну пам’ять. Прорадянська інерція була б куди сильнішою, проросійські симпатії — на порядок стійкішими. Ми нарікаємо сьогодні на тих, хто боїться дивитися фактам в очі, але без російського вторгнення таких людей в Україні було б набагато більше.
Росія остаточно перейшла на риторику Холодної війни. Але до цього моменту Україна вже перекочувала для колишньої метрополії в категорію чужого і ворожого. І ось уже російські громадяни ставлять нашу країну в списку головних ворогів на другий рядок. Відразу після США. Відразу перед Євросоюзом.
Цій трансформації слід радіти. Чим глибше ментальний дрейф — тим менше ілюзій. Чим ширше емоційна прірва — тим чіткіше оконтурюється межа. І в тій війні, яку Москва вирішила оголосити, Україні вже не буде відведена роль російського плацдарму і обозу.
Чим загрожує невдача, ми можемо простежити на прикладі Білорусі. Сусідній країні не пощастило — вона не встигла пройти той шлях дорослішання й емансипації, який пройшла Україна. І тепер її нескинутий диктатор залишає Білорусь всередині російського контуру. Мобілізуючи її на війну все з тим же Заходом. На боці все тієї ж Росії.
Війна із Заходом означатиме війну з цінностями. Війну з демократією і гідністю. Зі свободою й приватною ініціативою. Країни, що воюють із Заходом, рідко стають інструментом розвитку власного населення. Найчастіше вони перетворюються на чудовиськ, що живуть не заради своїх громадян, а за їх рахунок.
Вся історія двадцятого століття була тому прямим доказом. Радянський Союз: торжество сірих і гнучких, послужливих і однакових. І ось тепер історія йде на друге коло. З тією лише різницею, що географія поля бою встигла змінитися.
Україні пощастило вискочити. Так, прикордоння зовсім поруч. Так, ряд українських територій продовжують жити під чужими прапорами. Але якби історія нашої країни склалася інакше — театр воєнних дій починався б не на україно-російському кордоні, а на україно-польському.
І саме це дає нам шанс. Тому що вибір окопу визначає правила гри. Вибір сторони у цій війні — це вибір цінностей. Нам доведеться вчитися новому, успадковувати принципи і потроху змінювати правила життя. Альтернативи цьому просто не буде. Всі альтернативи будуть по інший бік окопів.
І якщо ми втримаємося, то у нашого майбутнього з’явиться шанс перемогти минуле.
За матеріалами: НВ
