Чорнобильська таємниця: Чорнобиль 35 років тому

Чому офіційні версії причин аварії не викликають довіри. Правда про Чорнобидь лежить ... у Москві.

Сьогодні виповнюється 35 років від дня Чорнобильської аварії. Але дискусії з приводу її причин та обставин усе ще тривають. Досі немає чіткого і обґрунтованого пояснення причин катастрофи, а офіційні версії викликають сумніви. Шлях до об'єктивної «чорнобильської» істини звивистий і тернистий. І ця стаття — того підтвердження. Сподіваюся, докази, зібрані в ній, допоможуть пролити світло на обставини аварії.

Відомо, що під час проведення електротехнічних випробувань турбогенератора № 8 (ТГ-8) у ніч на 26 квітня 1986 року воду для охолодження активної зони реактора подавали вісім головних циркуляційних насосів (ГЦН), ввімкнутих по чотири в кожну петлю контуру багаторазової примусової циркуляції (КБПЦ). При цьому четвірка ГЦН (№№ 13, 23, 14 і 24) брала безпосередню участь у випробуваннях. Інша четвірка ГЦН (№ 11, 21, 12 і 22) була підключена до джерела надійного живлення — резервного трансформатора, тобто ці ГЦН подавали охолоджувальну воду в активну зону у штатному режимі.

Факт позаштатного підключення зразу восьми ГЦН із метою охолодження реактора був виявлений незабаром після аварії й викликав різку критику фахівців. На їхню думку, такий режим роботи міг призвести до виникнення кавітації в паливних каналах (ПК) і неконтрольованого зменшення щільності теплоносія за рахунок збільшення вмісту пари в охолоджувальній воді, і навіть до зриву роботи ГЦН. А це, своєю чергою, могло викликати некеровану ланцюгову реакцію та призвести до великої аварії.

Однак у травні 1986 року творці ГЦН ретельно проаналізували теплогідравлічні режими їхньої роботи в аварійну ніч і встановили: «…найменший запас води було зафіксовано за 40 сек. до розгону реактора, але він перевищував той, при якому міг би статися зрив ГЦН», і що «насоси зберегли стійку подачу, включно з моментом розгону та руйнування реактора».

Пізніше ці висновки підтвердив під присягою і заступник головного інженера 2-ї черги ЧАЕС: «…усі витрати води були понад 5000 м3/год. Немає жодних підстав казати, що це могло призвести до гідравлічної нестійкості».

Вищезгадану величину — 5000 м3/год — витрати води через ГЦН було названо не випадково. Якщо витрата води така (чи менша), включається один із аварійних захистів, який автоматично відключає електроживлення ГЦН. Після чого вони зупиняються у штатному режимі. Правда, слідство встановило, що в аварійну ніч витрати по окремих ГЦН могли сягати 7500 м3/год, що, у принципі, є порушенням регламенту, але неістотним у цьому випадку.

Ці відомості дозволили прийняти як доведені такі факти: кавітація в аварійну ніч не виникала; ГЦН працювали стійко до моменту руйнування реактора.

Із даних осцилограм відомо, що о 1 годині 23 хвилини 40 секунд відбулося відключення електроживлення ГЦН №№ 13, 23, 14 і 24, які брали безпосередню участь в електротехнічних випробуваннях. А через три секунди (згідно з роздруківками програми діагностичної реєстрації — ДР) сталася взагалі незрозуміла подія — відключення електроживлення ГЦН №№ 11, 21, 12 і 22, підключених до джерела надійного електроживлення.

Згідно з офіційною хронологією, складеною за даними діагностичної реєстрації, аварійний розгін реактора 4-го блоку розпочався о 1 годині 23 хвилини 43 секунди, а руйнування реактора сталося о 1 годині 23 хвилини 50–55 секунд. Тому ще на початку травня 1986 року виникла спокуслива версія, що реактор вибухнув саме через відключення ГЦН.

Однак наприкінці травня аналіз розробників ГЦН її повністю спростував. Вони добре знали, що ці ГЦН завдяки цілеспрямовано збільшеній масі мають досить велику інерційність, яка дозволяє їм після відключення електроживлення за рахунок інерції гнати охолоджувальну воду в достатній кількості більше десяти секунд. І показали, що в аварійну ніч після початку електротехнічних випробувань о 1 годині 23 хвилини 04 секунди ГЦН за 36 секунд знизили сумарну витрату води всього на 10–15% . І що до моменту руйнування реактора витрата води через ГЦН не зменшилася до критичної величини.

Зрештою, стало зрозуміло, що захист із витрати води не відключав ГЦН, і підозри, що це їхня робота започаткувала Чорнобильську аварію, було відхилено.

З іншого боку, добре відомо, що персонал теж не відключав електроживлення ГЦН. І якщо відключення ГЦН №№ 13, 23, 14 і 24, які працювали від «вибігаючого» ТГ-8, ще якось із натяжкою можна було б пояснити зниженням напруги через надто швидке сповільнення його обертів, то це не пояснювало відключення основних ГЦН №№ 11, 21, 12 і 22, адже вони були підключені до джерела надійного живлення — резервного трансформатора.

З офіційної хронології видно, що дані роздруківок програми діагностичної реєстрації на цій ділянці часової шкали зсунуті відносно даних телетайпу на 2 секунди пізніше. Якщо тепер відняти ці 2 секунди, то отримаємо, що відключення електроживлення основних ГЦН №№ 11, 21, 12 і 22 відбулося насправді о 1 годині 23 хвилини 41 секунду. Таким чином, у період 1 година 23 хвилини 40–41 секунда на 4-му блоці сталася екстраординарна подія — масове і практично одночасне відключення електроживлення зразу всіх восьми ГЦН. І це офіційно встановлений факт.

Однак жодна офіційна комісія не змогла дати йому природного пояснення. Понад те, цей факт, практично, ніде не аналізується, а багато дослідників причин Чорнобильської аварії про нього взагалі не знають. Вочевидь, таке явне й таке дружне замовчування екстраординарного для будь-якої АЕС факту викликане нездатністю офіційних версій дати йому природне пояснення.

Однак екстраординарний факт на ЧАЕС може бути наслідком тільки якоїсь екстраординарної події. Але на таку подію не вказують матеріали жодного дослідника. Насправді пояснення просте: другий «вибух» на 4-му блоці ЧАЕС, на відміну від «першого», був справжнім вибухом суміші водню, кисню та графітового пилу. І про це згадується в документі з архівів СБУ, розсекреченому 2006 року. О 1 годині 23 хвилини 39 секунд (±1 сек) вибух розкрив реактор, зруйнував його приміщення і в якомусь місці перебив кабелі електроживлення всіх ГЦН одночасно. Тому вони й відключилися, практично, одночасно і зразу ж після 1 години 23 хвилин 39 секунд (±1 сек).

Як ще один додатковий доказ наведемо показання, дані під присягою головним свідком і водночас головним обвинувачуваним на чорнобильському суді — заступником головного інженера 2-ї черги ЧАЕС: «При включенні ГЦН змін реактивності не було. Відключення ГЦН не було. Вони відключилися вже на зруйнованому реакторі».

Цікаво зазначити, що в усіх проаналізованих офіційних і неофіційних джерелах, у даних сейсмограм, телетайпограм, діагностичної реєстрації, осцилограм, а також у показаннях і спогадах свідків немає й натяку на те, що вибух реактора 4-го блоку насправді стався о 1 годині 23 хвилини 39 секунд (±1 секунда). Але якщо дані всіх цих документів проаналізувати разом, що й було ретельно зроблено мною, то справедливість такого висновку стає очевидною.

З реальної хронології випливають, зокрема, чотири важливих факти. Перший — кнопка аварійного захисту реактора АЗ-5 насправді натискалася вже після «першого вибуху», який зруйнував перегрітою парою активну зону реактора. Другий факт — момент першого її натискання практично збігся з другим, уже справжнім вибухом суміші водню, кисню та графітового пилу, який розкрив реактор, зруйнував будівлю 4-го блоку, перебив кабелі електроживлення ГЦН, виніс рештки активної зони назовні та знеструмив 4-й блок. Третій факт — дані роздруківок програми діагностичної реєстрації неадекватно описують процес аварії. Четвертий — до аварії призвели непрофесійні дії персоналу, який спочатку, свідомо чи несвідомо, загнав реактор у некерований стан, потім «недогледів» початок некерованої ланцюгової реакції, а потім «затримався» з ручним уведенням захисту, що й призвело до вибуху реактора.

 Із цих фактів випливають такі науково і суспільно важливі висновки. До причин аварії не мають стосунку ні наявність графітових витіснювачів у стрижнів системи управління і захисту (СУЗ), ні позитивний паровий коефіцієнт реактивності. Версії, що базуються на ідеї руху стрижнів СУЗ в активну зону після натискання кнопки АЗ-5 і введення надлишкової реактивності, помилкові. Стала очевидною необхідність офіційного перегляду причин Чорнобильської аварії у зв'язку з виявленням нових обставин.

Однією з причин помилок частини дослідників Чорнобильської аварії стало некритичне ставлення до доступних аварійних документів. А ця ж аварія з першого дня була надміру заполітизована! Тому офіційні комісії у своїй роботі не могли не враховувати політичних настанов часу і політичних наслідків публікації матеріалів. Слід гадати, саме ця обставина викликала появу окремих, інколи принципових помилок у їхніх матеріалах.

Іншою причиною помилки можна назвати погану поінформованість та їхню сліпу віру в голослівні заяви окремих чиновників щодо питань, пов'язаних із Чорнобильською аварією. А до них так довірливо ставитися не можна, бо будь-який член чиновницької «сім'ї» просто зобов'язаний захищати честь відомчого мундира. А в запалі цього захисту вони можуть сказати що завгодно.

Третьою причиною можна назвати сприйняття роздруківки програми діагностичної реєстрації як документа, котрий адекватно описує процес аварії. Роздруківка ДР — це паперова стрічка, куди в процесі роботи реактора записуються моменти часу та події, що відповідають їм. На вигляд, вона вселяє довіру, і будь-який недосвідчений дослідник, глянувши на неї, зразу вирішить, що на ній надруковані події та моменти часу, коли вони сталися. Вирішить так і грубо помилиться. Бо час, зазначений на цій роздруківці, — не момент події, а момент запису інформації про цю подію в магнітний буфер. Така особливість роботи цього реєстратора. А сама подія сталася раніше. Зсув у часі між подією та її реєстрацією на роздруківці ДР утворюється через двосекундний цикл опитування показань приладів і найнижчу, сьому пріоритетність цих записів. Величина зсуву, згідно з даними НДКІЕТ, становить мінімум 2 секунди, а максимум — 4. І це коли система управління працює нормально. Ну а в момент аварії…

І тут важливо зазначити, що навіть якщо взяти мінімальну величину цього зсуву, тобто 2 секунди, то всі версії, які голослівно пояснюють вибух реактора введенням надлишкової реактивності в активну зону під час руху стрижнів СУЗ після натискання кнопки АЗ-5, стають помилковими. Бо тоді час їх руху до початку некерованої ланцюгової реакції становить максимум 2 секунди. За цей час зі штатною швидкістю руху стрижнів 41 см/сек. вони зможуть зануритися в активну зону реактора на глибину не більше ніж 62 см. Тобто їх введення не могло внести в активну зону позитивну реактивність, навіть якби воно й відбулося! Цю обставину було виявлено понад 20 років тому. Вона вже тоді переконало нас у повній неспроможності вищезазначених версій.

Усі ці відомості важливі для усвідомлення причин загальної помилки. Але виявилося, що була ще одна причина, набагато більш фундаментальна. Розкрив її нам колишній слідчий Генеральної прокуратури України С.Янковський 2003 року: «Мені довелося бути учасником цього розслідування з перших годин після аварії до спрямування кримінальної справи в суд. Ця унікальна за своїм документальним змістом кримінальна справа, яка складалася з 57 томів слідчих документів і безлічі додатків, досі лежить мертвим багажем в архіві Верховного суду Росії. Багато додатків досі сильно «фонять», зате містять у собі вбивчу за доказовою силою інформацію. Упевнений, що про більшість документальних даних багато хто в Україні навіть не чув. Адже справа була абсолютно таємна, а первинні документи ми вилучили на станції негайно, і на вечір 28 квітня 1986 року вони вже були в Москві. Те, що потім вивчали численні фахівці, було переважно якимись урізаними копіями або взагалі фальсифікатом».

Я навмисне виділив останню фразу, оскільки вона, на його погляд, природно пояснює і виникнення загальних помилок, і появу на їх основі хибних версій причин Чорнобильської аварії.

Цікаво зазначити, що цю «чорнобильську таємницю» було розкрито майже 20 років тому!!! Однак останні виступи у ЗМІ прибічників голослівних версій 1991-го і 1993 років наводять на думку, що вони досі не усвідомили ні її значення для досліджень, ні помилковості їхніх улюблених версій, ні глибинних причин Чорнобильської аварії.

У статті використано дані моїх досліджень, радянських офіційних документів (урядових доповідей, інформації, підготовленої для міжнародної спільноти), матеріалів суду над працівниками ЧАЕС, архівів СБУ.