Як міфи про найманців- «вагнерівців» заважають розслідуваті скоєні ними злочини - Foreign Policy

За сім років існування приватної військової компанії (ПВК) Вагнера діяльність російських найманців обросла безліччю міфів, які тепер заважають розслідувати скоєні ними злочини.

Найманці ПВК Вагнера в Сирії (Фото: СБУ)

Про це пише у своєму матеріалі американський журнал Foreign Policy, називаючи головним з таких міфів уявлення про ПВК Вагнера як про єдину цілісну структуру. НВ пропонує ознайомитися з повним перекладом статті під назвою Російської групи Вагнера насправді не існує (Russia's Wagner Group Does not Actually Exist), яку написала Емі Маккіннон, спеціальний автор Foreign Policy за темами національної безпеки та розвідки.

Протягом останніх семи років із зон бойових дій та нестабільних країн по всьому світу просочуються дані про тіньові групи найманців, які діють під "брендом" російської приватної військової компанії (ПВК) Вагнера.

Звіт групи експертів ООН, опублікований наприкінці минулого місяця, викриває російських інструкторів Збройних сил Центральноафриканської Республіки (ЦАР) в безладних вбивствах, грабунках і насильницьких викраденнях, які здійснюються спільно з військовими ЦАР. У той час як у звіті Ради Безпеки ООН не згадується про зв'язок цих інструкторів з ПВК Вагнера, згадки про такий зв'язок є в повідомленнях ЗМІ і в матеріалах робочої групи ООН з питань використання найманців.

Читайте також:

Вбивали дітей і катували цивільних. Очевидці розповідають про жорстокі злочини російських найманців у ЦАР

Активність бойовиків розгалуженої мережі Вагнера простягалася від України, де вони воювали пліч-о-пліч з російськими та сепаратистськими силами, до Мозамбіку, де їх найняли для боротьби з повстанцями. Але ця група кидає виклик загальноприйнятому поняттю про приватних військових підрядників, оскільки об'єднує найману діяльність з видобутком природних ресурсів, просуваючи водночас зовнішньополітичні завдання Кремля. Формально приватна, група ймовірно тісно пов'язана з російським апаратом держбезпеки, хоча уряд РФ заперечує цей зв'язок. Туманна природа цієї мережі [ПВК Вагнера] становить величезну проблему для жертв, урядів і міжнародних організацій, які прагнуть притягти групу до відповідальності за ймовірні звірства.

Перше, що варто зрозуміти про групу Вагнера - це те, що групи Вагнера, швидше за все, не існує. Наскільки можуть судити дослідники, немає єдиної зареєстрованої бізнес-структури під назвою «Вагнер» [чи ПВК Вагнера]. Ця назва з'явилася швидше для того, щоб позначити мережу бізнесів і груп найманців, яких пов'язують спільні логістичні мережі та схеми власності. Структури, що утворюють цю мережу, описані в санкційних документах Міністерства фінансів США як залучені до широкого спектру видів діяльності, зокрема придушення демократичних протестів, поширення дезінформації, видобутку золота й алмазів, а також участі у воєнізованій діяльності.

У тому вигляді, як вона існує зараз, група вперше з'явилася в Україні в 2014 році, де допомагала російським військовим під час анексії Криму. «Україна була, по суті, початком, відправною точкою для ПВК Вагнера», - каже Сергій Суханкін, старший науковий співробітник Джеймстаунського фонду. Відтоді павутина воєнізованих формувань і компаній поширилася на Сирію - де вони воювали на підтримку президента Башара аль-Асада, забезпечуючи при цьому плацдарм в енергетичному секторі країни, - а також Лівію, Судан, Мадагаскар, Мозамбік і Центральноафриканську Республіку. Хоча назва «ПВК Вагнера» стала зручним скороченням для опису цієї непрозорої та розгалуженої мережі, експерти попереджають, що це може перешкодити нам розібратися в тому, як вона функціонує.

«Вкрай проблематично, що ми продовжуємо називати їх «групою Вагнера» [або "ПВК Вагнера"], оскільки це робить їх схожими на примарних ділків, яких неможливо вистежити, хоча насправді це зовсім не так», - говорить Кендіс Рондо, старша наукова співробітниця Центру вивчення війни майбутнього (Center on the Future of War), спільного проекту Університету штату Арізона й аналітичного центру New America.

«Це дуже ускладнює роботу законодавців і політиків, які прагнуть впоратися з ризиками, припинити, стримати або пом'якшити їх. Якщо вони не можуть належним чином осмислити проблему, то не зможуть і вирішити її належним чином», - каже Рондо.

Та інформація про мережу [ПВК Вагнера], яку ми маємо, була ретельно зібрана по крихтах журналістами-розслідувачами, дослідниками, у звітах ООН та [західних] урядів, а також з корпоративних документів, отриманих Центром Досьє -  розслідувальної організації, яка працює в Лондоні за фінансової підтримки Михайла Ходорковського, російського олігарха-емігранта.

Російські репортери, які підготували деякі з найбільш докладних репортажів про групу, роблять їх з великим ризиком для себе. У 2018 році група російських журналістів, відправлена в Центральноафриканську Республіку для висвітлення діяльності ПВК Вагнера в цій країні, була вбита із засідки, ймовірно ретельно спланованої. Репортер Максим Бородін, який повідомляв про загибель бойовиків Вагнера в Сирії у 2018 році, помер того ж року, випавши з балкона своєї квартири. Іншим погрожували, їх переслідували.

Хабом, який об'єднує діяльність мережі по всьому світу, є Євген Пригожин - близький соратник президента Росії Володимира Путіна. Він імовірно надає фінансову підтримку групі Вагнера та неодноразово піддавався санкціям з боку США за фінансування Агентства інтернет-досліджень, більше відомого як «фабрика тролів», яка втручалася у вибори в США у 2016 і 2018 роках. Низка компаній, пов'язаних з Пригожиним, також потрапили під санкції Міністерства фінансів США за їхні операції в Африці.

«Роль Пригожина в Судані підкреслює взаємозв'язок між воєнізованими операціями Росії, підтримкою авторитарних режимів заради їхнього збереження та експлуатацією природних ресурсів», - значилося в торішньому пресрелізі Мінфіну США про введення санкцій.

Пригожин неодноразово заперечував будь-який зв'язок з групою Вагнера або Міністерством оборони Росії.

На відміну від інших російських олігархів, які заробляли гроші в енергетичному і фінансовому секторах, імперія Пригожина почалася з гуртової торгівлі ковбасою в Санкт-Петербурзі в 1990-х роках, де Путін тоді був скромним радником мера міста. В кінці 1990-х Пригожин розвернувся, відкривши ресторан, який часто відвідував Путін на початку свого президентського терміну, нерідко в компанії високопоставлених іноземних діячів, зокрема президента США Джорджа Буша. Потім він розширив свою діяльність у сфері громадського харчування, отримавши вигідні контракти на забезпечення Кремля, шкіл і російської армії, за що отримав прізвисько «кухар Путіна».

Пригожин, який не має жодного військового досвіду, - малоймовірний кандидат для того, щоб безпосередньо керувати міжнародною мережею воєнізованих формувань чи операціями з метою політичного впливу. Однак його бекграунд - досвід співпраці з Міністерством оборони РФ - і його очевидно близькі стосунки з Путіним привели експертів до переконаності в тому, що його використали як посередника для приховування діяльності російської держави. Уряд США схарактеризував групу Вагнера як «маріонеткову» силу російського Міністерства оборони, оскільки її бійці тренуються на базі в Молькіно на півдні Росії [Краснодарський край РФ], яку ділять з російським спецназом.

«Я думаю, що він [Пригожин] посередник, підрядник, - каже Кімберлі Джой Мартен, експерт Колумбійського університету. - Я впевнена, що він отримує величезні виплати "згори" як підрядник, і, крім того, володіє тими компаніями, які, схоже, отримують вигоду у випадках, коли мова йде про видобуток корисних копалин або нафти [в місцях активності бойовиків Вагнера]».

Передача субпідрядникам ризикованих та експериментальних операцій в нестабільних державах забезпечує Кремлю «ширму» правдоподібного заперечення [своєї причетності] і дозволяє уникнути уваги громадськості до будь-яких бойових втрат. Кремль намагався зам'яти загибель сотень бойовиків Вагнера в Сирії, залишивши в замішанні поглинені скорботою родини.

Приватні військові компанії в Росії поза законом, що дає Кремлю можливість розправитися з групою, якщо він вирішить це зробити. Це також створює вакуум відповідальності щодо жертв злочинів, можливо скоєних бойовиками мережі.

«Це величезна проблема, - каже Сорча Маклауд, член робочої групи ООН з питання про використання найманців, незалежного об'єднання експертів, які вивчали діяльність ПВК Вагнера в ЦАР. - Росія відповіла нам, що цієї структури не існує на будь-яких законних підставах, що [приватні військові компанії] не дозволені російським законодавством і що згідно з ним найманство поза законом».

«Що стосується ЦАР, то проблема відповідальності [за злочини ПВК] стоїть настільки гостро, оскільки люди на місцевому рівні не знають, з ким мають справу і куди можна поскаржитися без побоювань», - розповідає вона. Уряд Центральноафриканської Республіки нещодавно поінформував групу ООН про те, що він має намір створити комісію з розслідування повідомлень про випадки наруги. «Ми вітаємо створення такої розслідувальної комісії, але вона повинна бути ефективною», - зазначила Маклауд.

Час розплати може прийти - рано чи пізно. У травні родичі сирійця на ім'я Мухаммад «Хамді Бута» Таха аль-Абдуллах, підданого жорстоким тортурам і обезголовленого російськими найманцями в Сирії, подали судовий позов в Москві проти шести чоловіків, причетних до його смерті. Це стало першим випадком, коли хтось спробував притягти бойовиків Вагнера до відповідальності в суді. Хоча розгляд справи може зайняти роки, адвокати сподіваються, що вона дійде до Європейського суду з прав людини та проллє світло на діяльність групи.

У цьому питанні фактологічний розбір міфів, сформованих навколо групи Вагнера, стає особливо проблемним. «Ми дійсно не знаємо, звідки взялася ця назва, - каже Суханкін. - У багатьох випадках це зручне кліше».

Ім'я «Вагнер» імовірно було псевдонімом (позивним) Дмитра Уткіна, колишнього підполковника російської військової розвідки ГРУ та одного з перших командирів угруповання [російських найманців] в боях на сході України. Як стверджувалося, Уткін був великим шанувальником нацистської Німеччини, в тому числі улюбленого композитора Адольфа Гітлера - Ріхарда Вагнера. У 2016 році Уткіна сфотографували на церемонії в Кремлі, присвяченій вшануванню «військових і цивільних осіб, які виявили особливу мужність і героїзм». Однак відтоді його більше не бачили на публіці.

Пригожин, схоже, любить потурати формуванню міфологічного образу ПВК Вагнера. Повідомлялося, що він профінансував три повнометражних бойовики про бійців групи в Лівії та Центральноафриканській Республіці. Фільм Турист, прем'єра якого відбулася на початку нинішнього року в Бангі, столиці ЦАР, представляє героїчний образ групи російських військових радників, відправлених в країну для боротьби з жорстокими угрупованнями повстанців.

За матеріалами: НВ