Запорожская правозащитница Наталья Заболотная оспаривает запрет горсовета на проведение мирных акций

В распоряжение редакции ПАНОПТИКОНа был передан текст обращения запорожской правозащитницы Натальи Заболотной к прокурору Запорожской области о незаконности решения Запорожского городского совета вводятся ограничения на проведения мирных данных.

Прокурору Запорізької  області

19 лютого 2014 року Запорізька міська рада прийняла рішення №5 «Про заходи щодо  забезпечення стабільності  соціально-політичної  ситуації в  м.Запоріжжя.»

Щодо вказанного Рішення мушу зазначити:

Так перший пункт  рішення :

 «З метою недопущення захоплення будівель в м. Запоріжжя тимчасово до 10 березня 2014 року заборонити проведення мирних зібрань – зборів, мітингів, пікетів, походів, демонстрацій, тощо біля будівель органів державної влади, місцевого самоврядування, міліції, прокуратури, Служби безпеки України, територіальних органів Міністерства доходів і зборів України, військових комісаріатів, військових частин Міністерства внутрішніх справ України, військових частин Міністерства оборони України, інших державних, комунальних об’єктів, що забезпечують життєдіяльність міста Запоріжжя, а також підприємств торгівлі, які на підставі ліцензій здійснюють торгівлю вогнепальною, пневматичною зброєю та боєприпасами до неї.»

грубо порушує наше  право на мирні зібрання  і право необмеженого кола осіб.

В  основі  законодавчого  врегулювання свободи мирних зібрань  в Україні на даний момент лежать лише ст. 39 Конституції України та ст. 11 Конвенції, уточнених п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 01 листопада 1996 року №9 „Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя” і Рішенням Конституційного Суду України № 4-рп/2001 від 19.04.2001 року (справа щодо завчасного сповіщення про мирні зібрання). Названі статті та положення закріплюють вичерпний перелік підстав для обмеження реалізації цього права, які, що характерно, встановлюються лише судом і відповідно до закону.

Однак, навіть побіжний юридичний аналіз цих правовстановлень дає всі підстави для висновку, що депутати  своїм Рішенням істотно звузили  конституційні обсяги (межі) основоположного і невід’ємного права громадян на мирні зібрання, запровадивши безпідставну заборону  на  реалізацію свого права  невизначеному і необмеженому колу осіб ( так звана автоматична заборона), запровадивши  не передбачені  нічим обмеження, по суті  безпідставно унеможлививши реалізацію самого права.

Так, відповідно до ст. 39 Конституції України, право громадян на мирні збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких вони завчасно сповіщають органи виконавчої влади чи рогани місцевого самоврядування, може бути обмежене судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку - з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей.

При цьому, ця небезпека має бути реальною.

Натомість жодних фактичних даних будь-яких  заворушень, злочинів чи загрози  здоров’ю  населення, які могли б стати підставою для будь-яких обмежень реалізації права  не наведено.

Тільки суд на  підставі конкретних фактичних даних для конкретної особи  в кожному  окремому випадку  може  обмежити або заборонити проведення акції.

Також перевищенням повноважень міськвиконкому є встановлення місць, де заборонено проведення мирних зборів.

Ця вимога суперечить ст..39 Конституції України, яка не встановлює обмеження права на мирні зібрання ні у просторі, ні у часі. Згідно ч.1 ст.92 Конституції України такі обмеження не може встановлювати своїм рішенням міськрада або виконком. Згідно ст.39 Конституції України обмеження права на мирні зібрання може  встановлювати лише Суд і лише у визначених Конституцією випадках.

Ст. 11 Конвенції, яка з 11.09.1997 року набула чинності для України, теж передбачає право на свободу мирних зборів та накладає на державу обов’язок забезпечити ефективне використання особою цього права, допускаючи запровадження законом, але ніяк не рішеннями органів місцевого самоврядування, декотрих обмежень, необхідних у демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, з метою запобігання заворушенням і злочинам, для захисту здоров’я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших людей.

Конституційний Суд України в своєму Рішенні № 4-рп/2001 від 19.04.2001 року (справа щодо завчасного сповіщення про мирні зібрання) роз’яснив, що ”право громадян збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, закріплене в ст. 39 Конституції України, є їх невідчужуваним і непорушним правом, гарантованим Основним Законом України. Це право є однією з конституційних гарантій права громадянина на свободу свого світогляду і віросповідання, думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, на використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибир, права на вільний розвиток своєї особистості тощо. ... Визначення конкретних строків завчасного сповіщання з урухуванням особливостей форм мирних зібрань, їх масовості, місця, часу проведення тощо є предметом законодавчого регулювання.”

Враховуючи, що порядок здійснення права на свободу мітингів, демонстрацій і мирних зборів та порядок і підстави обмеження цього права спеціальним законом України не врегульовано, то у Запорізької міської ради  не було  передбаченних ч. 2 ст. 39 Конституції України та частиною другою ст. 11 Конвенції підстав для втручання в Конституційні права громадян (п.1 ч.1 ст.92 Конституції України).

 До того ж, ст.39 Конституції України встановлює «повідомчий» (декларативний), а не «дозвільний» характер реалізації  права на мирні зібрання. Тобто, для проведення зібрання не потрібно дозволу, санкції або згоди відповідного органу влади.

Пункт 1 ч.1 ст. 92 Конституції України встановлює: «Виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов’язки громадянина». Таким чином, ухвалюючи оскаржуване Рішення, яке визначає реалізацію права на мирні зібрання і обов’язки громадян, які реалізують своє право на мирні зібрання у м. Запоріжжя, Запорізька міськрада  перевищила  свої повноваження і порушила  Конституцію України.

2.) Стаття 38 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» надає можливість органам місцевого самоврядування  ухвалювати рішення щодо зібрань. Але, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 92 Конституції України ці рішення можуть стосуватися лише дій комунальних служб та інших підрозділів органів місцевого самоврядування щодо мирних зібрань, але не можуть визначати права і обов’язки громадянин, які реалізують своє конституційне право.

3.) Також до перевищення повноважень Запорізької міської ради можна віднести  дії, викладені у пункті 5 вищезазначеного рішення. А саме:

Ч.6 п.10 ст. 38 ЗУ «Про місцеве самоврядування  в Україні»  надає право  міській раді здійснення в установленому порядку державної реєстрації  органів самоорганізації населення, які створюються і діють відповідно до законодавства, а не право ініціювати  заснування таких органів, що є втручанням в діяльність  органів самоорганізації населення.

Громадські формування з охорони громадського порядку створюються і діють на підставі  Конституції України, ЗУ «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону». Ст.4 Закону наголошує на тому, що  ініціатива створення  громадського формування з охорони громадського порядку належить виключно громадянам. Ані органи влади, ані діючі ІГС не можуть засновувати громадські формування з охорони громадського порядку. Лише громадяни «знизу» і лише на підставі вищезазначеного закону. І жодні нормативні акти  неіснуючих держав не можуть бути при цьому застосовані.

А згідно ст.7 Закону:

«Міліція є єдиною системою органів, яка входить до структури Міністерства внутрішніх справ України», міліція не підпорядковується міськраді.

Відтак, міліція   самостійно виконує покладені на неї обов’язки і не потребує додаткового звернення  з приводу необхідності виконання нею своїх безпосередніх обов’язків.

Втім, викликає занепокоєння, що депутати вирішили залучити міліцію для застосування засобів впливу, спецзасобів і вогнепальної зброї ( ст..12,13,14,15 Закону, на які посилається в своєму рішенні міськрада).

5.) Варто зазначити, що при прийнятті цього рішення також було порушено  ч.2 ст. 15  ЗУ «Про доступ до публічної інформації», а саме, проект рішення не оприлюднено за 20 днів до сесії. Отже , це рішення не може набути чинності.

6.) Незрозумілим є посилання на ЗУ «Про громадські об’єднання» і ЗУ «Про міліцію», оскільки  жоден з цих законів не передбачає втручання з боку органів  публічної влади в діяльність регулюючих  законом суб’єктів.  Більш того, мають заборону до таких дій.

7.) Натомість, використання законодавства неіснуючої держави при прийнятті  рішень органами публічної влади, а саме Положення про добровільні народні дружини по охороні громадського порядку в Україні, затвердженого Постановою Ради Міністрів Української РСР № 292 від 28.05.1974 не може вважатися законним.

Посилаючись на ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні», міськрада не вірно трактує норми цього Закону, які  не дозволяють органам місцевого самоврядування обмежувати і забороняти проведення мирних зборів і реалізацію права,  оскільки, за вищеозначених умов, підпункт 3 п.1 «а» ст..38 цього Закону не надає міській раді ( чи її виконавчому органу) права здійснювати нормативне регулювання питань проведення мирних зборів – в силу відсутності «закону», відповідно до якого це мало б відбуватися. Реалізація органами місцевого самоврядування повноважень щодо забезпечення проведення, зокрема, мирних зборів – зборів, мітингів, маніфестацій і демонстрацій – має і може здійснюватися виключно у межах повноважень, на підставі і у спосіб, визначений законом. На сьогодні орган місцевого самоврядування лише має право звернення до суду у разі щодо обмеження  права на мирні зібрання, відповідно до ст.39 Конституції.

Крім того, згідно з п.1 ч.1 ст.92 Конституції України «виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов’язки громадянина».

Таким чином, ані Конституція України, ані будь-який  закон України взагалі не дають міській раді (чи її виконкому) право на прийняття таких рішень( і взагалі на будь-яке втручання у сферу конституційного та  законодавчого регулювання). При цьому відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України «органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України».

Тож, такі рішення є виходом органів місцевого самоврядування за межі легітимної компетенції і обумовлює незаперечну їх незаконність.

Частина 2 статті 144 Конституції України наголошує на тому, що: «Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.»

На підставі вищезазначеного ПРОСИМО:

1.Здійснити засоби прокурорського реагування з метою негайного зупинення дії  рішення Запорізької міської ради №5 від 19.02.2014р. «Про заходи щодо  забезпечення стабільності  соціально-політичної  ситуації в  м.Запоріжжя.».

2.Притягнути осіб, винних в порушенні Конституції  і законодавства до відповідальності згідно діючого законодавства.

1.Копія рішення  Запорізької міської ради №5  від 19.02.2014р.