Чому сьогодні неможливо забезпечити права та свободи людини та громадянина нормами сучасного адміністративного права?
Базуючись на аналізі праць вчених-юристів ми можемо констатувати, що вивчення правопорушень як соціального, так і юридичного явища має важливе значення для практичного вирішення завдань пов’язаних з регулюванням відносин у сфері забезпечення прав та свобод людини та громадянина.
Проблем, що можуть зацікавити дослідника, декілька.
По-перше, важливо визначити поняття та концептуальні підходи до відповідальності за правопорушення.
По-друге, необхідно дослідити ґенезу та сучасний стан законодавства в галузі попередження правопорушень проти прав та свобод людини та громадянина.
По-третє, потрібно дослідити діалектику цих явищ, тобто як вони змінюються, які умови їх запобігання та припинення.
По-четверте, вважаємо, що поділ юридичної відповідальності за важкістю наслідків на кримінальну і адміністративну є хибним і таким, що не відповідає формальній логіці і правовому вченню яке базується на сентенціях і роздумах давньоримських юристів.
Сьогодньї ряд суспільних правопорушень та відповідальність за їхнє здійснення знайшли своє відображення у Кримінальному кодексі, але найбільший блок суспільних правопорушень законодавцями радянського періоду було закладено до Кодексу України «Про адміністративні правопорушення» (КУАП). Проте згадаємо: адміністративне право, - це галузь права яка обслуговує управлінські відносини. Тобто виходить що всі правопорушення які розглянуті в КУАП - це правопорушення громадян проти адміністрації. А може правопорушення адміністрації проти громадян?
Відповідно, цілі блоки норм КУАП на сьогодні не діють або постійно змінюються. Правові основи, закладені в законодавство за часів Радянського Союзу, і досі домінують у правових системах пострадянського простору, у тому числі в Україні. Вони суперечать не лише правовим нормам цивілізованого світу, а й самій логіці соціального та економічного розвитку нормального демократичного суспільства. Особливо актуальним це питання є для сучасного адміністративного права.
Різноманітні адміністративно-правові норми, які регламентують організацію діяльності у різних сферах суспільного життя, містяться в численних, прийнятих у різний час нормативних актах. Увесь цей нормативний матеріал потребує певної систематизації.
Під систематизацією розуміють впорядкування й удосконалення чинного законодавства та іншого нормативно- правового матеріалу шляхом його оброблення й викладення за певного системою у вигляді збірників (довідників) актів (предметних, системно-предметних, хронологічних тощо) чи у формі зведених (зібраних) кодифікованих актів.
На відміну від норм деяких галузей права, об’єднати всі норми адміністративного права в одному чи навіть у декількох комплексних (кодифікованих) актах неможливо з об’єктивних причин. Адміністративне право регулює широке коло суспільних відносин. Його норми містяться в численних актах різної юридичної сили. Крім того, нормотворчість в управлінській сфері характеризується високим рівнем динамічності, частим виникненням нових норм, що ускладнює зміст і структуру правового матеріалу й обмежує можливість його кодифікації.
Законодавчі акти постійно доповнюються та уточнюються. Так, Кодекс України «Про адміністративні правопорушення» з 1984 р. зазнав стільки змін, що один їхній перелік складає декілька сторінок, а запропоновані редакції КУАП являють собою доопрацьовані версії попереднього кодексу. Інструкції, положення, накази, листи, постанови деталізують дії чиновників. Для контролю та нагляду за державними структурами створюються подібні підрозділи внутрішньої безпеки.
Відторгнення радянськими вченими поділу права на публічне і приватне, втручання держави в усі сфери життя людини, призвело до того що адміністративне право підмінили собою публічне право.
Отже, за ступенем суспільної небезпеки правопорушення поділяється на злочин і проступок. Як злочин так і проступок можуть скоюватись особою під час діяльності в будь-якій сфері. Наголосимо, що в першому випадку особа несе публічну відповідальність, а в іншому кримінальну.
Що стосується адміністративного правопорушення, то на нашу думку його може скоїти лише представник влади (адміністрації) державний службовець (або особа якій делеговані повноваження державного службовця), суб’єкт попередження насильства в сім’ї наділений владними повноваженнями і нести за свою неправомірну діяльність він буде адміністративну відповідальність. У разі якщо його дії будуть кваліфіковані як злочин тоді відповідальність буде кримінальною.
Ще раз підкреслимо, що в цьому контексті ми ніяким чином не зменшуємо роль адміністративного права як права, яке регулює усі сфери суспільного життя, а лише визначаємо його місце в правовій системі держави.
По-перше, важливо визначити поняття та концептуальні підходи до відповідальності за правопорушення.
По-друге, необхідно дослідити ґенезу та сучасний стан законодавства в галузі попередження правопорушень проти прав та свобод людини та громадянина.
По-третє, потрібно дослідити діалектику цих явищ, тобто як вони змінюються, які умови їх запобігання та припинення.
По-четверте, вважаємо, що поділ юридичної відповідальності за важкістю наслідків на кримінальну і адміністративну є хибним і таким, що не відповідає формальній логіці і правовому вченню яке базується на сентенціях і роздумах давньоримських юристів.
Сьогодньї ряд суспільних правопорушень та відповідальність за їхнє здійснення знайшли своє відображення у Кримінальному кодексі, але найбільший блок суспільних правопорушень законодавцями радянського періоду було закладено до Кодексу України «Про адміністративні правопорушення» (КУАП). Проте згадаємо: адміністративне право, - це галузь права яка обслуговує управлінські відносини. Тобто виходить що всі правопорушення які розглянуті в КУАП - це правопорушення громадян проти адміністрації. А може правопорушення адміністрації проти громадян?
Відповідно, цілі блоки норм КУАП на сьогодні не діють або постійно змінюються. Правові основи, закладені в законодавство за часів Радянського Союзу, і досі домінують у правових системах пострадянського простору, у тому числі в Україні. Вони суперечать не лише правовим нормам цивілізованого світу, а й самій логіці соціального та економічного розвитку нормального демократичного суспільства. Особливо актуальним це питання є для сучасного адміністративного права.
Різноманітні адміністративно-правові норми, які регламентують організацію діяльності у різних сферах суспільного життя, містяться в численних, прийнятих у різний час нормативних актах. Увесь цей нормативний матеріал потребує певної систематизації.
Під систематизацією розуміють впорядкування й удосконалення чинного законодавства та іншого нормативно- правового матеріалу шляхом його оброблення й викладення за певного системою у вигляді збірників (довідників) актів (предметних, системно-предметних, хронологічних тощо) чи у формі зведених (зібраних) кодифікованих актів.
На відміну від норм деяких галузей права, об’єднати всі норми адміністративного права в одному чи навіть у декількох комплексних (кодифікованих) актах неможливо з об’єктивних причин. Адміністративне право регулює широке коло суспільних відносин. Його норми містяться в численних актах різної юридичної сили. Крім того, нормотворчість в управлінській сфері характеризується високим рівнем динамічності, частим виникненням нових норм, що ускладнює зміст і структуру правового матеріалу й обмежує можливість його кодифікації.
Законодавчі акти постійно доповнюються та уточнюються. Так, Кодекс України «Про адміністративні правопорушення» з 1984 р. зазнав стільки змін, що один їхній перелік складає декілька сторінок, а запропоновані редакції КУАП являють собою доопрацьовані версії попереднього кодексу. Інструкції, положення, накази, листи, постанови деталізують дії чиновників. Для контролю та нагляду за державними структурами створюються подібні підрозділи внутрішньої безпеки.
Відторгнення радянськими вченими поділу права на публічне і приватне, втручання держави в усі сфери життя людини, призвело до того що адміністративне право підмінили собою публічне право.
Отже, за ступенем суспільної небезпеки правопорушення поділяється на злочин і проступок. Як злочин так і проступок можуть скоюватись особою під час діяльності в будь-якій сфері. Наголосимо, що в першому випадку особа несе публічну відповідальність, а в іншому кримінальну.
Що стосується адміністративного правопорушення, то на нашу думку його може скоїти лише представник влади (адміністрації) державний службовець (або особа якій делеговані повноваження державного службовця), суб’єкт попередження насильства в сім’ї наділений владними повноваженнями і нести за свою неправомірну діяльність він буде адміністративну відповідальність. У разі якщо його дії будуть кваліфіковані як злочин тоді відповідальність буде кримінальною.
Ще раз підкреслимо, що в цьому контексті ми ніяким чином не зменшуємо роль адміністративного права як права, яке регулює усі сфери суспільного життя, а лише визначаємо його місце в правовій системі держави.
Пєтков Сергій Валерійович - український правознавець. Доктор юридичних наук, професор, лауреат Державної премії України. Спеціаліст в галузі адміністративного права. Працює над розробкою проблем, пов'язаних з адміністративно-правовою реформою в Україні, управлінням в ОВС України, профілактикою злочинності серед неповнолітніх через діяльність молодіжних організацій.
