Україна планує від'єднатись від електромережі Росії та Білорусі
Українську електроенергетичну галузь чекають кардинальні зміни, які відіб’ються практично на всіх: і виробниках електроенергії, і її постачальниках, і, звісно, споживачах — як промислових, так і приватних. Причому для останніх, традиційно, головним результатом буде збільшення цифр у платіжках, інформує Depo.ua.
Чому Україна вимушена імпортувати електроенергію з Росії та Білорусі і які це обсяги
Йдеться про перспективу від'єднання української енергосистеми від російської та білоруської мереж та інтеграцію у європейську «сітку». Про плани здійснити резекцію вже буквально наступного року заявив міністр енергетики України Герман Галущенко за підсумками переговорів з європейськими колегами у Брюселі минулого тижня.
«Зараз вирішуються технічні питання. Є абсолютна підтримка України в тому, що ми плануємо синхронізуватися з європейськими енергомережами і, нарешті, відрізатися від енергомереж Російської Федерації й Білорусі…. В плані у нас стоїть 2023 рік, — сказав посадовець. — Зараз ми на фінальному етапі. У цьому році ми плануємо пройти так званий ізольований режим двічі. Це має бути зима й літо. Після цього ми вже підходимо до питання, що ми готові, що ми показали стабільність енергосистеми і її готовність до об’єднання з європейськими енергомережами».
За словами міністра, Україна вже вклала більше 600 мільйонів євро у модернізацію електромереж аби вона була придатна до синхронного функціонування з Європою. Причому Галущенко навіть висловлює стриманий оптимізм щодо того, що приєднання до європейської ENTSO-E може відбутись навіть раніше — мовляв, готуємось на 2023 рік, але «є й інші амбітні думки».
Події останніх років засвідчили, що такий імпорт є необхідним у певні пікові періоди споживання, адже власна генерація в такі моменти не може задовольнити всіх споживачів. Зараз, після відмови РФ від постачань електроенергії в Україну, виручає імпорт з Білорусі, яка хоч і зі скрипом, але дає певний обсяг електроенергії. Дещицю кіловатт Україна також отримує зі Словакії.
Структура експорту-імпорут е/е за підсумками минулого року наступна. Загальний імпорт за даними НЕК «Укренерго» склав 1,69 млрд кВт-год. Це — 1,1% загального енергоспоживання. Найбільшим постачальником була Білорусь, звідки надійшло 1,18 млрд кВт-год, або 69,5% всього імпорту. Другий за масштабом імпортер — Словаччина з 308 млн кВт-год (18,2%). Короткий період Україна також отримувала енергію з Росії — близько 100 млн кВт-год, що становило близько 6% загального імпорту.
Майже третину всього імпорту Україна «засвоїла» у лютому 2021 року.
Частину виробленої енергії Україна при цьому експортує. І флагманом експорту тут є так званий «Острів Бурштинської ТЕС», який складається з Бурштинської ТЕС, Калуської ТЕЦ та Теребля-Рікської ГЕС. Острів знаходиться у межах Івано-Франківської, Львівської та Закарпатської областей і входить до складу енергетичної імперії Ріната Ахметова. Завдяки тому, що цей «острів» є від'єднаним від загальної української системи, але інтегрований у європейську ENTSO-E, він може надлишки енергії продавати в Європу. Чим активно і користується його власник. Так, минулого року з Бурштинського острову пішло 3,49 млрд кВт-год до Словаччини, Румунії та Угорщини.
З «материкової» енергосистеми, поєднаної з РФ та Білоруссю, експорт здійснювався лише до Молдови.
Чи реально під'єднатись до Європи
Бажання України відрізатись від «братніх» країн обумовлене цілком раціональним бажанням забрати в росіян електричний важіль, який країна-агресор використовує для шантажу і викручування рук. Але не тільки протидія Росії є причиною того, що від'єднання від радянської мережі і приєднання до європейської досі не відбулося. Перешкодою, великою мірою, є технічна невідповідність наших потужностей. Це потребує великих капіталовкладень у адаптацію системи. Частково ці заходи вже здійснено, але великий обсяг роботи і витрат ще потрібно реалізувати
Також вимогою європейського енергетичного кола є здатність української системи працювати у повній автономності в пікові моменти. Тобто такий собі стрес-тест, коли енергосистема має продемонструвати, що здатна виробляти і доставляти енергію всім споживачам протягом тривалого часу — не вдаючись до залучень імпорту та не застосовуючи такі заходи мінімізації, як віялові відключення чи інші способи обмеження споживання. І тут є багато скептиків, які вказують на критичні точки української системи. Зокрема — й на ситуацію з поставками вугілля, де ми є частково залежними від імпорту. Нинішня зима показала, що раптове перекриття постачань антрациту для теплогенерації, (а вона, нагадаємо, продукує більше третини української електрики, а також виконує головну роль у маневруванні потужностями в пікові моменти), створює дефіцит на ТЕС і ТЕЦ та змушує частково зупиняти енергоблоки.
Саме через це ми маємо ту кількість відключень електрики, яку переживають українські міста цієї зими. І хоч влада уникає називати їх «віяловими», вони насправді спрямовані саме на те, щоб у пікові періоди вирівнювати генерацію та споживання. Українська система функціонує в режимі аврального пошуку вугілля, яке намагаються видобувати більшими темпами на українських шахтах за завезти з Америки, Африки та ще будь-звідки. Тому сумнів, що наприклад в січні-лютому Україні вдасться вдало пройти тестовий «ізольований режим», який може тривати до 5 днів, є цілком обгрунтованим. Особливо якщо він припаде на період морозів, які, природньо, викликають збільшене споживання.
Втім, міністр Галущенко наполягає, що це цілком реально і вугілля вистачить. Відповідаючи на уточнююче запитання журналістів, він наголосив, що в Україні наразі є достатньо вугілля для проходження перевірки такими «ізольованими режимами», що, як правило тривають до 5 днів.
«Ми рахували з запасом. Максимальні запаси, які потрібні на складах на цей період — це близько мільйона тон вугілля. На сьогодні ми маємо на складах близько 800 тисяч (тон), і ще 220 — в порту, вже вивантаженого вугілля в Україні. Тобто, з вугіллям все буде добре. Більше того, буде запас міцності на квітень і на травень. Ми бачимо, наскільки ритмічно відбувається постачання, ми контролюємо обсяги і контракти», — заявив міністр енергетики.
Додатковим обтяженням може бути і той факт, що протягом нинішнього опалювального сезону зафіксовано очевидну тенденцію до збільшення споживання електрики замість газу. Якщо порівнювати з минулим опалювальним сезоном, то споживання зросло десь на 6%. А це ставить перед енергосистемою ще більше вимог до стабільності.
Нова економіко-енергетична реальність
Оптимізм енергочиновників щодо вдалого від'єднання об'єднаної системи експерти не поділяють ще й через економічні та соціальні фактори. Адже входження до європейської мережі матиме досить відчутні наслідки.
Експерт Українського інституту майбутнього Андріан Прокіп, коментуючи для Depo.ua перспективу енергетичного з'єднання з Європою, вважає, що у разі приєднання українським виробникам електроенергії доведеться працювати у дещо іншій моделі ціноутворення та конкуренції та залежати від європейських коливань цін на е/е. «У період пандемії, наприклад, ціни там були нижчими, ніж в Україні. Зараз, у період цінових шоків, вони є вищими. Україні це дасть зниження залежності від Росії, яка, звісно, не хоче, щоб ми від’єднувались, аби не втрачати можливість політичного тиску», — зазначає експерт.
Також об'єднання з євросистемою матиме наслідком те, що буде видозмінено структуру ринку. Адже зараз він закріплений за кількома гравцями: в першу чергу «Енергоатомом» та структурами ДТЕК. А у випадку, коли ми виходимо на європейський ринок, частка наших компаній стає дуже малою в загальному балансі. І ми відкриваємось для сусідніх країн.
«Також в цьому контексті потрібно розуміти особливості ринку цих країн. Якщо ми говоримо про Польщу — там 80% генерації є вугільною. Звісно, вона має непогані показники, оскільки це нові і ефективні блоки. І собівартість виробництва електроенергії там може бути нижчою, ніж в Україні. Але найнижчою по собівартості, з оточуючих нас країн, є електроенергія у Словаччині. Це значить, що ми не станемо лідером з експорту і скільки-небудь потужним гравцем на європейському ринку. Але і не станемо імпортозалежними. В нас будуть перетоки: в якісь години ми будемо імпортувати, в якісь — експортувати», — зауважує Андріан Прокіп.
Нарешті, суттєвим фактором стане потреба виключно ринкового ціноутворення. Адже для європейських країн є неприйнятною така практика, коли ціна для населення є заниженою через державне регулювання. А для України купівля владою лояльності електорату через встановлення пільгових цін є традиційною «фішкою». І відмовитись від неї — значить приректи себе на рейтингові втрати. Можливо тут допомогла б зміна парадигми дотування пільгових груп споживачів шляхом відмови від різного роду PSO та інших механізмів диференціації тарифів та перехід до прямих субсидій окремим категоріям споживачів. Але це може бути досить болісним процесом і для бюджету, і для великої частини українців, які не потраплять у коло рецепієнтів держдопомоги.
Відтак, у процесу відрізання радянської електропуповини є кілька очевидних перепон: протидія Росії, технічний аспект, можливі економічні втрати для виробників та острах чергового соціального напруження. Від того, як впорається влада з цими викликами, і залежатиме, чи буде реалізований оптимізм міністра Галущенка щодо 2023 року.
Чому Україна вимушена імпортувати електроенергію з Росії та Білорусі і які це обсяги
Йдеться про перспективу від'єднання української енергосистеми від російської та білоруської мереж та інтеграцію у європейську «сітку». Про плани здійснити резекцію вже буквально наступного року заявив міністр енергетики України Герман Галущенко за підсумками переговорів з європейськими колегами у Брюселі минулого тижня.
«Зараз вирішуються технічні питання. Є абсолютна підтримка України в тому, що ми плануємо синхронізуватися з європейськими енергомережами і, нарешті, відрізатися від енергомереж Російської Федерації й Білорусі…. В плані у нас стоїть 2023 рік, — сказав посадовець. — Зараз ми на фінальному етапі. У цьому році ми плануємо пройти так званий ізольований режим двічі. Це має бути зима й літо. Після цього ми вже підходимо до питання, що ми готові, що ми показали стабільність енергосистеми і її готовність до об’єднання з європейськими енергомережами».
За словами міністра, Україна вже вклала більше 600 мільйонів євро у модернізацію електромереж аби вона була придатна до синхронного функціонування з Європою. Причому Галущенко навіть висловлює стриманий оптимізм щодо того, що приєднання до європейської ENTSO-E може відбутись навіть раніше — мовляв, готуємось на 2023 рік, але «є й інші амбітні думки».
Наразі, нагадаємо, об'єднана електромережа є інтегрованою у мережу, створену за Радянського Союзу і синхронізується мережами сусідніх Росії та Білорусі. Це доволяє мережам здійснювати взаємний перетік і відкриває можливості для оперативного імпорту в Україну електрики.
Події останніх років засвідчили, що такий імпорт є необхідним у певні пікові періоди споживання, адже власна генерація в такі моменти не може задовольнити всіх споживачів. Зараз, після відмови РФ від постачань електроенергії в Україну, виручає імпорт з Білорусі, яка хоч і зі скрипом, але дає певний обсяг електроенергії. Дещицю кіловатт Україна також отримує зі Словакії.
Структура експорту-імпорут е/е за підсумками минулого року наступна. Загальний імпорт за даними НЕК «Укренерго» склав 1,69 млрд кВт-год. Це — 1,1% загального енергоспоживання. Найбільшим постачальником була Білорусь, звідки надійшло 1,18 млрд кВт-год, або 69,5% всього імпорту. Другий за масштабом імпортер — Словаччина з 308 млн кВт-год (18,2%). Короткий період Україна також отримувала енергію з Росії — близько 100 млн кВт-год, що становило близько 6% загального імпорту.
Майже третину всього імпорту Україна «засвоїла» у лютому 2021 року.
Частину виробленої енергії Україна при цьому експортує. І флагманом експорту тут є так званий «Острів Бурштинської ТЕС», який складається з Бурштинської ТЕС, Калуської ТЕЦ та Теребля-Рікської ГЕС. Острів знаходиться у межах Івано-Франківської, Львівської та Закарпатської областей і входить до складу енергетичної імперії Ріната Ахметова. Завдяки тому, що цей «острів» є від'єднаним від загальної української системи, але інтегрований у європейську ENTSO-E, він може надлишки енергії продавати в Європу. Чим активно і користується його власник. Так, минулого року з Бурштинського острову пішло 3,49 млрд кВт-год до Словаччини, Румунії та Угорщини.
З «материкової» енергосистеми, поєднаної з РФ та Білоруссю, експорт здійснювався лише до Молдови.
Чи реально під'єднатись до Європи
Бажання України відрізатись від «братніх» країн обумовлене цілком раціональним бажанням забрати в росіян електричний важіль, який країна-агресор використовує для шантажу і викручування рук. Але не тільки протидія Росії є причиною того, що від'єднання від радянської мережі і приєднання до європейської досі не відбулося. Перешкодою, великою мірою, є технічна невідповідність наших потужностей. Це потребує великих капіталовкладень у адаптацію системи. Частково ці заходи вже здійснено, але великий обсяг роботи і витрат ще потрібно реалізувати
Також вимогою європейського енергетичного кола є здатність української системи працювати у повній автономності в пікові моменти. Тобто такий собі стрес-тест, коли енергосистема має продемонструвати, що здатна виробляти і доставляти енергію всім споживачам протягом тривалого часу — не вдаючись до залучень імпорту та не застосовуючи такі заходи мінімізації, як віялові відключення чи інші способи обмеження споживання. І тут є багато скептиків, які вказують на критичні точки української системи. Зокрема — й на ситуацію з поставками вугілля, де ми є частково залежними від імпорту. Нинішня зима показала, що раптове перекриття постачань антрациту для теплогенерації, (а вона, нагадаємо, продукує більше третини української електрики, а також виконує головну роль у маневруванні потужностями в пікові моменти), створює дефіцит на ТЕС і ТЕЦ та змушує частково зупиняти енергоблоки.
Саме через це ми маємо ту кількість відключень електрики, яку переживають українські міста цієї зими. І хоч влада уникає називати їх «віяловими», вони насправді спрямовані саме на те, щоб у пікові періоди вирівнювати генерацію та споживання. Українська система функціонує в режимі аврального пошуку вугілля, яке намагаються видобувати більшими темпами на українських шахтах за завезти з Америки, Африки та ще будь-звідки. Тому сумнів, що наприклад в січні-лютому Україні вдасться вдало пройти тестовий «ізольований режим», який може тривати до 5 днів, є цілком обгрунтованим. Особливо якщо він припаде на період морозів, які, природньо, викликають збільшене споживання.
Втім, міністр Галущенко наполягає, що це цілком реально і вугілля вистачить. Відповідаючи на уточнююче запитання журналістів, він наголосив, що в Україні наразі є достатньо вугілля для проходження перевірки такими «ізольованими режимами», що, як правило тривають до 5 днів.
«Ми рахували з запасом. Максимальні запаси, які потрібні на складах на цей період — це близько мільйона тон вугілля. На сьогодні ми маємо на складах близько 800 тисяч (тон), і ще 220 — в порту, вже вивантаженого вугілля в Україні. Тобто, з вугіллям все буде добре. Більше того, буде запас міцності на квітень і на травень. Ми бачимо, наскільки ритмічно відбувається постачання, ми контролюємо обсяги і контракти», — заявив міністр енергетики.
Додатковим обтяженням може бути і той факт, що протягом нинішнього опалювального сезону зафіксовано очевидну тенденцію до збільшення споживання електрики замість газу. Якщо порівнювати з минулим опалювальним сезоном, то споживання зросло десь на 6%. А це ставить перед енергосистемою ще більше вимог до стабільності.
Нова економіко-енергетична реальність
Оптимізм енергочиновників щодо вдалого від'єднання об'єднаної системи експерти не поділяють ще й через економічні та соціальні фактори. Адже входження до європейської мережі матиме досить відчутні наслідки.
Експерт Українського інституту майбутнього Андріан Прокіп, коментуючи для Depo.ua перспективу енергетичного з'єднання з Європою, вважає, що у разі приєднання українським виробникам електроенергії доведеться працювати у дещо іншій моделі ціноутворення та конкуренції та залежати від європейських коливань цін на е/е. «У період пандемії, наприклад, ціни там були нижчими, ніж в Україні. Зараз, у період цінових шоків, вони є вищими. Україні це дасть зниження залежності від Росії, яка, звісно, не хоче, щоб ми від’єднувались, аби не втрачати можливість політичного тиску», — зазначає експерт.
Також об'єднання з євросистемою матиме наслідком те, що буде видозмінено структуру ринку. Адже зараз він закріплений за кількома гравцями: в першу чергу «Енергоатомом» та структурами ДТЕК. А у випадку, коли ми виходимо на європейський ринок, частка наших компаній стає дуже малою в загальному балансі. І ми відкриваємось для сусідніх країн.
«Також в цьому контексті потрібно розуміти особливості ринку цих країн. Якщо ми говоримо про Польщу — там 80% генерації є вугільною. Звісно, вона має непогані показники, оскільки це нові і ефективні блоки. І собівартість виробництва електроенергії там може бути нижчою, ніж в Україні. Але найнижчою по собівартості, з оточуючих нас країн, є електроенергія у Словаччині. Це значить, що ми не станемо лідером з експорту і скільки-небудь потужним гравцем на європейському ринку. Але і не станемо імпортозалежними. В нас будуть перетоки: в якісь години ми будемо імпортувати, в якісь — експортувати», — зауважує Андріан Прокіп.
Нарешті, суттєвим фактором стане потреба виключно ринкового ціноутворення. Адже для європейських країн є неприйнятною така практика, коли ціна для населення є заниженою через державне регулювання. А для України купівля владою лояльності електорату через встановлення пільгових цін є традиційною «фішкою». І відмовитись від неї — значить приректи себе на рейтингові втрати. Можливо тут допомогла б зміна парадигми дотування пільгових груп споживачів шляхом відмови від різного роду PSO та інших механізмів диференціації тарифів та перехід до прямих субсидій окремим категоріям споживачів. Але це може бути досить болісним процесом і для бюджету, і для великої частини українців, які не потраплять у коло рецепієнтів держдопомоги.
Відтак, у процесу відрізання радянської електропуповини є кілька очевидних перепон: протидія Росії, технічний аспект, можливі економічні втрати для виробників та острах чергового соціального напруження. Від того, як впорається влада з цими викликами, і залежатиме, чи буде реалізований оптимізм міністра Галущенка щодо 2023 року.
