Запоріжжя — гандбольна столиця: попри війну та пандемію

Для Запоріжжя гандбол став масовим та найбільш успішним видом спорту ще понад півстоліття тому — у 1960-х, а у часи Незалежності запорізькі гандбольні команди жодного року не сходили з національного п’єдесталу. До повномасштабного вторгнення у гандбольних ДЮСШ міста тренувалися близько тисячі юнаків та дівчат, а одна з найсучасніших арен Європи — палац спорту «Юність» — приймала матчі чемпіона країни «Мотора» з найкращими командами континента.
2 квітня у Федерації гандболу України відбудуться вибори президента. Вперше за багато років один з фаворитів цих виборів — представник Запоріжжя, голова Федерації гандболу Запорізької області Геннадій Касай. Обрання запорожця на керівну посаду українського гандболу очікувалося уже давно. Адже саме Запоріжжя не лише має неформальний статус української столиці цього виду спорту, а й продовжує реальними справами підтверджувати це звання з року в рік. Навіть у найважчі роки пандемії та повномасштабного вторгнення. Як будувалася «гандбольна столиця» та чим живе зараз, розбиралися журналісти видання «Паноптикон».



Перші успіхи запорізьких команд у «ручному м’ячі» (як це називалося тоді) на найвищому рівні датовані ще 60-ми роками. Вже у другому чоловічому чемпіонаті СРСР в 1963 році клуб «ЗАС» (в майбутньому — «Мотор») отримав срібні медалі. В подальшому «ЗАС» та «ЗМетІ»-«Запорізький індустріальний інститут» (майбутній клуб ZTR) неодноразово ставали призерами, залишаючи позаду команди з Києва, Мінська, Москви. Загалом за 30 сезонів запорожці здобули 3 срібні та 8 бронзових медалей. Звичайно, у цей же час запорізькі команди домінували і у чемпіонатах УРСР, а «Запорізький індустріальний інститут» у 1983 році до того ж здобув Кубок Європи.






З-поміж інших міст Запоріжжя вирізнялося тим, що спортивні успіхи не обмежувалися однією або двома топ-командами. По-перше, вже у 70-х про себе гучно заявили і запорізькі гандболістки — у 1974-му жіноча команда «ЗМетІ» стала чемпіоном УРСР, а у 1977-му вона ж, вже під назвою «Запорізький індустріальний інститут», взяла бронзу «всесоюзного» чемпіонату. По-друге, довкола провідних клубів почала розростатися велика екосистема дитячо-юнацького гандболу — цей спорт у Запоріжжі став справді масовим.
В роки незалежності перевага запорізьких клубів в Україні стала ледь не монопольною. Вже у 1992 році жіночий «Мотор» став срібним призером першості країни. У сезоні 1992/1993 чемпіонами стали і жіночий «Мотор», і чоловічий ZTR.


Далі потік нагород не спинявся ні на рік: жіноча команда «Мотор» здобула загалом 14 золотих медалей з «перервами» тільки на срібло. Чоловічий ZTR тим часом здобув 14 чемпіонств і ще 13 срібних та бронзових медалей. А у сезоні 2012/2013 розпочалася переможна хода «Мотора» у чоловічій першості, яка поки що триває досі — клуб здобув 9 чемпіонських титулів поспіль. Крім того, з 2013 року і до повномасштабної війни «Мотор» незмінно представляв Україну в елітному європейському турнірі — Лізі чемпіонів.

Значним став для запорізького гандболу і 2016 рік, коли Геннадій Касай (на той час — спортивний директор СК «Мотор») повідомив про початок масштабної реконструкції палацу спорту «Юність» — легендарного для міста, але на той час повністю занедбаного.



У 2018 році оновлена «Юність» відкрила свої двері для спортсменів та глядачів. Це означало не просто повернення в Запоріжжя змагань найвищого міжнародного рівня, але й відродження популярності цього виду спорту — кожен матч «Мотора» перетворився для запорожців на яскраве, захоплююче свято.



Важливо зазначити, що всі ці спортивні та «довколаспортивні» успіхи запорожців були здобуті не руками легіонерів, запрошених спеціалістів або рахунком захмарних бюджетів, а в першу чергу — завдяки потужним місцевим вихованцям-спортсменам та професіоналам, які знаходилися за межами ігрового майданчика — тренерам та очільникам клубів.


Про сьогодення запорізького гандболу, і в першу чергу — дитячого та юнацького, «Паноптикону» розповів Павло Гурковський, екс-гравець ZTR, «Мотора» та національної збірної України, сьогодні — заступник директора ДЮСШ № 3 з гандболу.

За словами Павла, станом на початок 2022 року у трьох спортивних гандбольних школах: міських ДЮСШ № 3 і ДЮСШ ім. Ю. Лагутіна та «Обласній спеціалізованій дитячо-юнацькій спортивній школі олімпійського резерву з гандболу» — займалися близько тисячі хлопців та дівчат. На базі 15 середніх шкіл у всіх районах міста проходили тренування для найменших гандболістів, а більш дорослі юнаки та дівчата вже виходили на професійні майданчики спорткомплексу «Мотор Січ», «ЗАС» та навіть «Юності». У декількох запорізьких школах існують і спеціалізовані «гандбольні» класи.



Восени 2021 року в Запоріжжі та Мелітополі стартувала Відкрита першість Запорізької області з гандболу серед юнаків та дівчат різного віку (від 2005 до 2010 років народження). Попри свою нібито «регіональну» спрямованість, турнір став своєрідною альтернативою національного чемпіонату — адже Федерація гандболу України суттєво «урізала» дитячо-юнацькі змагання через карантинні обмеження.




Загалом у змаганнях взяли участь 36 команд та близько 400 юних спортсменів. Окрім того, що Відкрита першість стала найбільшим дитячо-юнацьким турніром країни, вона мала й декілька цікавих «фішок»: ігри транслювалися онлайн, як у «дорослому» гандболі; до обслуговування матчів запросили суддів Суперліги; а фінальний етап турніру навесні 2022 року мав пройти у палаці спорту «Юність».

Однак ці плани зруйнувало повномасштабне вторгнення. Турнір довелося зупинити достроково, спортивні школи призупинили свою роботу, а юні спортсмени разом зі своїми родинами масово залишали Запоріжжя і навіть Україну.


За словами Павла Гурковського, лише декілька місяців тому в Запоріжжі вдалося частково повернутися до тренувального процесу, але далеко не на повну потужність. Замість сотень гандболістів рахунок йде на десятки. Зі всіх шкіл, де проходили тренування по різних районах міста, зараз доступні лише дві: в решті облаштовані пункти незламності або гуманітарні центри. Набір нових юнаків та дівчат (2009-2011 р.н.) проходить також повільно через те, що школи працюють дистанційно.
На щастя, завдяки своєму високому рівню вихованці запорізького гандболу, які опинилися в інших країнах, в більшості змогли швидко знайти можливості для тренувань та ігрової практики. А група запорізьких гандболісток у Польщі навіть має змогу організовано тренуватися та грати під головуванням української тренерки, яка також виїхала за кордон. Однак коли ці юні спортсмени зможуть повернутися до рідного міста, і чи повернуться взагалі — велике питання.



Як зазначає Павло, ще до повномасштабної війни в гандболі були помітні деякі деструктивні явища, які після великої агресії лише посилилися. Йдеться, наприклад, про зниження рівня професійних турнірів, особливо — у жіночому гандболі, через що втрачається інтерес до змагань як уболівальників, так і самих спортсменів.
Ще одна проблема — дефіцит кадрів серед суддів та тренерів дитячо-юнацьких шкіл.



Тим часом гандбол у Запоріжжі й справді продовжує жити. Як розповів нам Павло Гурковський, цьогоріч Геннадій Касай ініціював проведення вже другої першості Запорізької області. На жаль, через безпекову ситуацію та від’їзд багатьох спортсменів, турнір не буде таким масштабним, як минулий, але дасть можливість відчути дух змагань юнакам гандбольної столиці та спортсменам, які виїхали до Запоріжжя з тимчасово окупованих територій області. «Матчі першості відбудуться у квітні та травні, — каже Павло Гурковський. — А у фінальному етапі ми виконаємо свою минулорічну обіцянку: юнаки та дівчата зіграють ключові матчі першості на майданчику палацу спорту «Юність»!