Україна святкує 150-річчя Лесі Українки

Вона стала класиком світової літератури, але зараз не про це.

5.ua вирішив написати про Ларису Косач передусім як про людину – грішну і водночас неперевершену. Деякі з наведених фактів вам точно відомі, а деякі, можливо, ви прочитаєте вперше

Тато в декреті – рідкість для українських реалій.

Проте для родини Косачів це було нормою ще наприкінці ХІХ ст. Коли в подружжя народилася донька Лариса – майбутня поетеса Леся Українка – Олена Косач занедужала на анемію, тож молока для немовляти не вистачало. Додалася і післяпологова депресія. Тому вона поїхала лікуватися в Європу – вдома її не було з пів року. Петро Косач залишився доглядати двох дітей. Йому довелося узяти відпусткТату на роботі і самостійно годувати Лесю коров'ячим молоком, розведеним із водою.

Усі діти подружжя Косачів розпочинали освіту вдома. Для них Олена Пчілка сама перекладала українською найвідоміші дитячі твори світової літератури.

Про домашнє навчання писала у спогадах наймолодша сестра Лесі Українки, Ізидора: "Олена Пчілка коли вчила когось зі своїх дітей чогось (рідної чи чужої мови), то ставила великі вимоги, а водночас за різні дитячі пустощі і провини не карала".

Косачі з дітьми

Педагогічні погляди Пчілки можна назвати близькими за духом до реформи Нової української школи із пріоритетом відповідальності, а не примусу. Після такої домашньої підготовки брати та сестри Лариси легко продовжували навчання в гімназіях.

У Лесі Українки були приватні вчителі з грецької та латини, а мати допомогла опанувати французьку та німецьку.

Леся Українка вже в 4 роки вміла читати, в 6 років – чудово вишивала, а в 9 із-під її пера вийшов перший вірш.

Вона досконало володіла українською, російською, італійською, французькою, польською, англійською та німецькою мовами. Опанувала також латину і грецьку. При цьому казала, що французьку знає краще за російську. Чудово грала на фортепіано.

Дивно, але при всьому цьому мати Лесі не вважала дочку досить талановитою і розумною. Олена Петрівна була переконана, що тільки вона зможе правильно виховати і навчити свою дитину.

У сім'ї Леся мала близького друга, з яким проводила практично весь вільний час. Це був її брат Михайло.

Родичі навіть зверталися до них, використовуючи одне спільне слово для обох імен одразу, – "Мишелосіє". Мати любила обох дітей, прихильно ставилася до сина, але подекуди не могла спокійно сприймати норовливий характер Лариси.

Леся Українка захоплювалася культурою Давнього Сходу. У 19-річному віці вона написала підручник з історії східних народів для своєї молодшої сестри.

У листі до свого дядька Михайла Драгоманова вона писала: "Одне лиш мене тішить, що вже наші люди зачинають більше думати про власну освіту, а не вдовольняються самою казенною наукою…". Драгоманов у листах дає своїй племінниці методичні поради для написання підручника.

Напевно, єдиним чоловіком, до якого Леся Українка відчувала кохання, був білоруський соціал-демократ Сергій Мержинський.

Але він ставився до неї, як до близького друга. Навіть коли Мержинський помирав від сухот, і Леся перебувала поруч із ним, вона так і не дочекалася взаємності. Замість цього перед обличчям смерті він попросив її піклуватися про іншу жінку, яку він дійсно любив.

Леся Українка і Сергій Мержинський

Іти проти усталених норм та поглядів батьків Леся не боялась. Вона ще 1901 року, переживши смерть свого єдиного кохання Сергія Мержинського, зблизилася із Климентом Квіткою – правознавцем, етнографом та фольклористом. Він був на 9 років молодшим від поетеси і зовсім без статків.

Їхні стосунки, які нині б назвали цивільним шлюбом, тривали близько 5 років, аж поки Леся та Климент обвінчалися 1907-го. Її мати Олена Пчілка була проти цього шлюбу, тому вінчання відбулося без свідків і гостей.

Про власне весілля Леся Українка сповістила батьків листом. Подружжя навіть відмовилося від фінансової допомоги Косачів.

Не маючи статків, Климент поступово продавав усе своє невелике майно – від меблів до книжок – аби оплатити лікування дружини. Після смерті поетеси він прожив ще 40 років.

В останні роки життя очі Лесі змінили колір. Вони з темно-сірих стали насичено блакитними. Це дуже дивувало знайомих поетеси.

Про таку метаморфозу писала у своїх спогадах Лесина молодша сестра Ізидора Косач-Борисова. На жаль, фото того часу чорно-білі, тому пересвідчитись у такій зміні неможливо.

Леся Українка

Леся Українка померла у Сурамі (Грузія) 1913 року. Поховання в Києві минуло під суворим наглядом кінної поліції.

Влада боялася, що похорон може перетворитися на національний мітинг, тому заборонила прощальні промови, а поліція перечитала написи на поховальних вінках. Попри це, провести поетесу в останню путь зібралися сотні киян.

Похорон Лесі Українки

А перед самим Байковим кладовищем труну на плечах взялися нести 6 жінок – подруги письменниці та відомі українські діячки. Першими йшли приятельки Лесі України, акторки Наталія Дорошенко та Валерія Пахаревська. За спогадами свідків поховання, натовп ще довго стояв біля могили поетки, виказуючи тим самим протест проти заборони промов.

На честь ювілею в столичному Українському домі відбулося відкриття Художнього проєкту "Леся Українка: 150 імен". Проєкт працюватиме до 8 березня.

"150 імен - це метафора, в якій втілено 150 подорожей, 150 друзів, 150 героїв її творів. І це сотні людей, які надихалися нею - художники, кінематографісти, театрали, скульптори. Ми говоримо про те, що Леся - це неймовірний імпульс для натхнення та інтерпретації", - розповів куратор проєкту Павло Гудімов.