Чому ми зобов’язані захищати Юлію Тимошенко

Сьогодні звідусіль ми чуємо голоси, що суд над Юлією Тимошенко — «це не наша війна», що ми — «проти всіх», що БЮТ — не здатний виконувати роль опозиційної сили, натомість «ми можемо дуже швидко створити чесну та правильну опозицію».

Це слова людей, які або не розуміють небезпеки, що загрожує Україні, або свідомо замовчують її, бо мають у тому якусь особисту зацікавленість.

Тим, хто ще має ілюзії, котрі дають підстави перебувати у стані невизначеності та лишатися осторонь подій навколо Печерського суду, я хотів би нагадати про ситуацію, що склалася у нашому парламенті — органі, який, нагадаю, створюється за бажанням народу й виконує його волю.

Як відомо, після виборів 2007 р. країна розділилися на два приблизно рівні табори: один підтримував лідера опозиції Віктора Януковича, інший — прем’єр-міністра Юлію Тимошенко. У Верховній Раді ситуація була приблизно ідентична, якщо не брати до уваги дрібні фракції, які не мали реального впливу на політичний процес. Але після перемоги керманича Партії регіонів на президентських виборах почалося дуже небезпечне ралі, яке триває досі та ще й прискорюється чи не щодня, а саме: провладна коаліція поступово перетворюється на єдину керівну силу, а парламент — на щось дуже далеке від свого конституційного призначення.

Я хочу нагадати висловлювання депутата від Партії регіонів В’ячеслава Богуслаєва про те, як мають, на його думку, виглядати стосунки влади з опозицією: «Ось декого з наших опонентів посадять, і все буде нормально, не буде навколо цього (Митного союзу — Авт.) стільки галасу». Зайве нагадувати, що Партія регіонів у ролі опозиції до «помаранчевої» коаліції була свого часу дуже неприємним фактором для останньої, але ні в кого не виникало навіть думки, що боротися з опозиціонерами можна не логікою та переконанням, а кримінальним переслідуванням. У прокуратури та міліції за «помаранчевих» існувало досить багато підстав переслідувати «біло-синіх», але цього не відбулося. Ми не будемо зараз нагадувати причин — зосередимось на фактах. А факти кажуть нам про те, що влада хоче розв’язати свої проблеми шляхом ліквідації опозиції.

Поет Сергій Жадан в одному з нещодавніх віршів висловився метафорично у тому сенсі, що «депутати у парламенті знову б’ються через якусь х...ню». Але відчистимо реальність від хибних метафор та визнаємо: у Верховній Раді відбувалися не бійки, а побиття — влада била (читай — намагалася фізично знищити) опозицію. Визнаємо також, що це відбувалося двічі не «через якусь х...ню», а через цілком реальні негативні для кожного перспективи:

а) подальшої колонізації України та її економічного закріпачення;

б) ліквідації опозиційної діяльності.

З кожним днем країна занурюється дедалі глибше, мов у якесь гидке болото, у підлість найгіршого ґатунку. Вже нікого не дивує, що політик може за допомогою міліції розпочати переслідування письменника за його твори (пригадайте випадок Марії Матіос), що таємна поліція фактично має у своєму розпорядженні величезний медіа-холдинг та активно використовує його для формування громадської думки, що влада фальсифікує улесливі листи до президента від інтелігенції, ніби ми вже живемо за тоталітарного ладу, що злочинець може уникнути покарання, бо має позитивну характеристику від лідерів «керуючої партії». На жаль, перелік цих ганебних явищ щодня зростає і вже не поміщається у пам’яті середньостатистичного громадянина, натомість за активної участі сервільних ЗМІ у нього створюється ілюзія «реформ та стабільності».

Але головна причина, чому ми зобов’язані захищати Юлію Тимошенко, знаходиться у парламенті. Після розпаду «помаранчевої» коаліції маємо дуже загрозливу ситуацію. Фактично серед опозиційних партій залишився тільки БЮТ, представництво якого у ВР щодня меншає на користь групи «Стабільність і реформи», та залишки фракції НУ-НС. Згідно з останнім соцопитуванням Центру Разумкова, рейтинги партій вишикувалися таким чином.

Провладні партії:

Партія регіонів — 16,5% (усіх опитаних), або 22,7% (тих, хто має намір взяти участь у голосуванні);
«Сильна Україна» — 5,3%, або 6,1%;
КПУ — 3,1%, або 4,0%.

Опозиційні партії:

БЮТ — 13,4%, або 18,0%;
«Фронт змін» — 7,0%, або 9,7%;
ВО «Свобода» — 3,6%, або 5,3%;
«УДАР Віталія Кличка» — 3,1%, або 3,6%.

Отже, як ми бачимо, в разі усунення з політичного поля БЮТу спільний рейтинг всіх опозиціонерів складе близько 10–15%, що практично унеможливить опозиційну діяльність в Україні. Дехто може заперечити, що голоси партії Тимошенко автоматично перетечуть до Яценюка і Тягнибока. Та вони забувають про нове виборче законодавство, яке дозволить завести через мажоритарні округи «троянських коней», які поповнять команду влади свіжими багнетами, а також про масштаби політичних персон на чолі цих опозиційних сил. Не варто нехтувати й хитрими технологіями влади, що розповсюджує в народі переконання, нібито «справжньої» опозиції в Україні немає, вона непотрібна, тому що «неконструктивна» і «нічого не пропонує», а тільки заважає Віктору Януковичу «робити реформи».

До формування в Україні фактично однопартійної системи залишився тільки один крок, і Партія регіонів вже готова його зробити.

Олег Шинкаренко
Добавлено: 12-08-2011, 23:21
0

Похожие публикации


Добавить комментарий

Натисніть на зображення, щоб оновити код, якщо він нерозбірливий

Наверх