Не стало українського літературознавця: що нам залишив Михайло Слабошпицький

На 75 році життя пішов у вічність український письменник, літературознавець, лауреат Шевченківської та низки інших премій Михайло Слабошпицький

Про смерть літературознавця написала його дружина Світлана Короненко у Facebook.

У мережі активно оплакують письменника та критика. 



Depo.ua пригадує життєвий і творчих шлях літературознавця.

Михайло Слабошпицький закінчив факультет журналістики КНУ ім. Т. Шевченка, був кореспондентом, редактором відділу критики газети "Літературна Україна", головним редактором "Вісті з України", "Вавилон-XX". 

Слабошпицький відроджував інтерес до вітчизняних письменників та мистецтва загалом через твори про українських корифеїв.

У його публіцистичному доробку – книжки "Веньямін літературної сім'ї (Олекса Влизько)", "Українець, який відмовився бути бідним" (про Петра Яцика), "25 поетів української діаспори", "Українські меценати", "Марія Башкирцева", "З пам'яті дзеркала", "Тіні дзеркала". 

Матеріали для роману "Що записано в книгу життя. Михайло Коцюбинський та інші" Слабошпицький збирав десять років, а писав його п'ять. 

За роман "Поет із пекла (Тодось Осьмачка)" отримав Шевченківську премію.

Пан Михайло написав низку художніх творів для дітей – серед них, зокрема, збірка казок та оповідань "Рися, що жила на дереві", "Брат знаменитого воротаря", "Золоті бджоли", "Павлинка і пташиний брат", "Хлопчик Валь". 

Випустив дві книжки про війну на Сході України – "Гамбіт надії" та "Велика війна". 



Гамбіт надії

Також Слабошпицький був співголовою координаційної ради Міжнародного конкурсу знавців української мови імені Петра Яцика, виконавчим директором Ліги українських меценатів, директором видавництва "Ярославів Вал". Здебільшого видавництво друкує твори українських авторів та представників нашої діаспори. 

У Михайла Слабошпицького черверо дітей. Його син Мирослав Слабошпицький – відомий режисер, що прославився титулованою картиною "Плем'я". 

Цитати Михайла Слабошпицького

"Кожному звірові дано щось таке, чого немає в інших"

"Коли пишеш, розумієш, що це – ілюзія. Але тримає віра, що знаєш те, чого не знають інші. Тому й пишеш"

"Мені пощастило знати багатьох видатних людей. Хочу про все те розповісти. Без іконописності, без ідеалізації, без демонізації /це так часто трапляється в спогадах/; розповісти про час і людей так, щоб не губилися характери і подробиці. Щоб автор не вип’ячував себе і не вигадував себе колишнього таким прекрасним, величним, благородним та безпомильним, як оце вимальовує себе Григорій Штонь у мемуарних портретах /це ж треба так безмежно й натхненно себе любити!/. Такого пупоцентризму й самоідеалізації в мене не буде"

"Я не люблю галасливих компаній, 29 років не п’ю. Я часто собі повторюю: життя — одне, і його не можна витрачати на всякі абищиці. Маю буквально фізичне задоволення від того, що я роблю"

"Україна зовсім не турбується про імідж країни, навіть не працює над його створенням. Немає культурної інтервенції у світ, як у французів"

"Колись я був обережним оптимістом. Тепер – обережний песиміст і фаталіст. Усе в житті визначено. Перший крок дитини – крок до смерті. Ріка тече, а ми летимо в човні до фатального кінця. Але Бог дав весла, щоб нас достроково не розбило об скелі"

"Людина, яка каже, що не хотіла б жити вічно, кокетує"

У матеріалі використані уривки з творів Слабошпицького, а також фрагменти його інтерв'ю та колонок для "Урядового кур'єру", "Газети по-українськи", "Інтерв'ю з України", "Літакцент". 

За матеріалами:  Depo.ua
Добавлено: 1-06-2021, 11:50
0

Похожие публикации



Добавить комментарий

Кликните на изображение чтобы обновить код, если он неразборчив

Наверх