Російські та українські історики - про статтю Путіна: "Суміш невігластва та агресії"
У ній Путін викладає аргументи на користь однієї зі своїх улюблених тез про те, що два народи єдині, і їхню дружбу історично намагається заважати Захід. Бі-бі-сі попросила українських та російських істориків прокоментувати основні аргументи президента Росії.
«Україна — дітище радянської епохи». Про що пише Путін
У першій половині своєї статті Путін говорить про історію Стародавньої Русі та стверджує, що «назва «Україна» тоді використовувалася найчастіше у значенні, в якому давньоруське слово «окраїна».
Нинішню Україну Путін назвав «цілком і повністю дітищем радянської епохи», згадав, що вихідці з України Брежнєв та Хрущов очолювали країну та партію та заявив, що більшовики допомогли розвитку української культури та ідентичності в рамках «коренізації». Більшовики «довільно нарізали кордони, роздавали щедрі територіальні «подарунки», Росія «була пограбована», нарікав Путін.
Він вважає, що при розпаді СРСР новоствореним державам на його території потрібно було слідувати політиці, оголошеній колишнім начальником Путіна — екс-мером Петербурга Анатолієм Собчаком: «Ідіть з тим, з чим прийшли».
Публікацію вже прокоментував президент України Володимир Зеленський, який раніше спростовував заяви Путіна про те, що українці та росіяни — один народ. За словами Зеленського, якщо президент Росії почав писати українською, значить «ми все правильно робимо». Український лідер здивувався, що Путін має можливість вести історичні дослідження, але немає часу на зустріч з українським колегою.
«Нас забувають, коли ми говоримо про перемогу над фашизмом у Другій світовій війні і скільки було втрачено життів українців, і згадують нас в інших випадках, що ми братні народи, — сказав при цьому Зеленський. — Мені здається, я просто так вважаю, що Як кажуть російською, це не по-братськи чинити. Більше схоже на Каїна та Авеля.
Путін — про єдність народів
«І росіяни, і українці, і білоруси — спадкоємці Стародавньої Русі, яка була найбільшою державою Європи. Слов’янські та інші племена на величезному просторі — від Ладоги, Новгорода, Пскова до Києва та Чернігова — були об'єднані однією мовою (зараз ми називаємо її давньоруською), господарськими зв’язками, владою князів династії Рюриковичів, а після хрещення Русі — і однією православною вірою.
Костянтин Єрусалимський, доктор історичних наук, професор відділення соціокультурних досліджень РДГУ
У свідомості Путіна Стародавня Русь була населена «слов’янами та іншими племенами». Однак влада Рюриковичів об'єднувала далеко не всіх слов’ян, а «інші племена» говорили зі слов’янами німецькими, тюркськими, фінськими, балтськими, семітськими та іншими мовами.
Зрозуміло, що Путіну потрібна мовна фікція, щоб перекинути її як міст у еру мовних націоналізмів. Однак на практиці не тільки «інші племена», а й «слов’янські» на просторі «від Ладоги, Новгорода, Пскова до Києва та Чернігова» говорили та писали різними російськими мовами.
Путін припускає звичайну для наших днів «шкільну» помилку, коли стверджує, що після хрещення Русі слов’яни та інші племена були об'єднані однією православною вірою. Хрещення долучило Русь до єдиного (до 1054 року і багато в чому до початку XIII століття) християнству, і «духовний вибір святого Володимира», про який пише Путін, «визначає нашу спорідненість» лише тією мірою, якою може об'єднувати християн усіх відгалужень.
Автору статті хотілося б, щоб росіян та українців об'єднувало саме православ’я, причому під пастирською рукою РПЦ. Це ще один абсурд. У низці регіонів України та на більшій частині Росії наших днів християнство не було основною конфесією ще у XVIII–XIX ст. Набагато більше духовні шукання у російському християнстві й у православ'ї роз'єднували.
Андрій Зубов, доктор історичних наук:
Путін правильно зазначає, що по-різному склалася доля різних регіонів Стародавньої Русі у XIV столітті і це заклало основу поділу трьох народів — великорусів, українців та білорусів. Східна частина Русі залишилася під владою Орди, а західна була звільнена литовськими князями після перемоги князя Ольгерда над Ордою при Синіх Водах 1362 року. В результаті було створено литовсько-російську державу.
Треба пам’ятати, що тоді й почалося формування українського та білоруського народів, орієнтованих на тодішні європейські норми та цінності — університетську освіту, цехову самоорганізацію ремісників, Магдебурзьке право міського самоврядування. Ренесансна Європа, звичайно, була не раєм, але це було зовсім інше життя, ніж під Ордою. І тому Україна стала іншою, як і Білорусія — західнішою за своїми цінностями.
Юрій Шаповал, доктор історичних наук, професор:
Українські історики, які займаються давніми часами, чудово розуміють, що це ідеологема, вигадана для «братської дружби», зокрема, для святкування 300-річчя возз'єднання України та Росії. Ця думка проходила через це святкування, вона була ключовою в тезах членів тодішнього ЦК.
Серйозні професіонали ставляться до цієї тези досить критично. А Путін та його оточення просто політизують цю тезу і таким чином перетворюють історію на інструмент для досягнення їхньої мети, а ціль у них, як ми знаємо, «новий Переяслав», нове приєднання, аншлюс України.
Олександр Алфьоров, кандидат історичних наук, науковий співробітник Інституту історії України НАНУ:
Це нахабна маніпуляція, що виникла на межі XIX і XX століть, яка активно підтримується за часів радянської окупації України.
Її основна складова полягала в тому, що треба довести, що три основні народи Радянського Союзу є одним цілим, щоб продемонструвати, що Москва, яка є молодшою, ніж Київ та Мінськ, — така ж політична освіта, як вони, і разом вони становлять слов’янське ядро. Радянського Союзу.
Ця теза належить до агітаційних розкладів часів застійного соціалізму.
У процесі створення Русі жодної ролі не грала територія нинішньої Росії чи Білорусі. Ці території були, говорячи сучасною мовою, інкорпоровані або окуповані київськими князями і, безсумнівно, туди була влита та культура, яку вони приносили з Болгарії, з Візантії, з місцевих звичаїв та культуру.
Путін: більшовики та Росія допомогли створити Україну
«Коренізація», безумовно, відіграла велику роль у розвитку та зміцненні української культури, мови, ідентичності. Водночас під виглядом боротьби з так званим російським великодержавним шовінізмом українізація найчастіше нав’язувалась тим, хто себе українцем не вважав. Саме радянська національна політика — замість великої російської нації, триєдиного народу, що складалася з великоросів, малоросів та білорусів, — закріпила на державному рівні положення про три окремі слов’янські народи: російський, український та білоруський»
Костянтин Єрусалимський:
У низці процесів, які, на думку В.В. Путіна, що призвели до розколу в колись єдиному народі, не було головного — того, з чого ніби створювалися російський, український та білоруський народи. Це історична ілюзія, вигадка, мрія різних ідеологів від імперських шовіністів до панславістів.
Ця «мрія» змушує автора статті принижувати представників національного відродження звинуваченнями у корисливому переслідуванні «своїх інтересів», грубо спрощувати мовні та етнічні процеси, знімати з Російської імперії та Радянського Союзу відповідальність за етнічні маніпуляції та переслідування за національною ознакою.
Погляди Путіна — суміш невігластва та агресії. Завдання його розповіді про події ХІХ — початку ХХІ ст. у тому, щоб заявити права нинішньої Росії, а по суті — особисто автора статті та його оточення, на минуле та сьогодення України
Юрій Шаповал:
Існування Української РСР, політика «коренізації», а отже і українізації, з’явилися тому, що була Українською народною республікою, була пережита Громадянська війна. Україна пережила різні форми державності.
насамперед, серед селян, бо Україна тоді була селянською країною, і знаючи антибільшовицькі настрої, бо, як казав один сучасник, майже в кожній сільській хаті був портрет Петлюри, знаючи про потужний махновський рух, який був досить складним явищем, але точно антибільшовицьким, антиросійським, антикремлівським… Знаючи все це, більшовицька влада пішла на ці компроміси.
Але давайте не забувати, чим усе закінчилося: Голодомором 1933 року, репресіями проти діячів культури, які забезпечили національне відродження, репресіями українців, які перед цим були висунуті на державні пости — Скрипника, Шумського, Власа Чубаря [функціонери радянської України -бі-сі]. Ці люди були просто фізично знищені і на їх місця приходили люди з Росії — такі як Хрущов у січні 1938 року.
Путін: українців у Росії та СРСР ніхто не утискав
«Малороси багато в чому й творили велику спільну країну, її державність, культуру, науку. Брали участь у освоєнні та розвитку Уралу, Сибіру, Кавказу, Далекого Сходу. До речі, й у радянський період уродженці України займали найзначніші, зокрема вищі посади у керівництві. єдиної держави. Досить сказати, що загалом майже 30 років КПРС очолювали М. Хрущов та Л. Брежнєв, чия партійна біографія була найтіснішим чином пов’язана з Україною
Андрій Зубов:
Жодної дискримінації за національною ознакою — українець чи великорос — у Російській імперії ніколи не було. Ні в народі, так і безправному, після того як Катерина II поширила на Україну кріпацтво, ні в еліті. Це правда.
Найближчим соратником Олександра I, його міністром внутрішніх справ був нащадок відомого козачого роду Віктор Кочубей, за Миколи I став Головою ради міністрів імперії і отримав князівський титул. Тільки ті, хто говорив про федералізацію імперії або відокремлення від Росії, вважалися державними злочинцями до 1905 року.
Костянтин Єрусалимський:
Громогласна заява Путіна про те, що населення новоприєднаних до Росії земель у 1667 році возз'єдналося «з основною частиною російського православного народу» — це бажане за дійсне. Населення Центральної України не вважало себе «малою» чи «вторинною» частиною своєї «основної частини».
Крім того, за словами Путіна, виходить, що після цього «за самою цією областю утвердилася назва «Мала Русь» (Малоросія)». Це не вірно. Малоросія — це поняття, відоме з початку XIV ст. та поширене серед козаків ще до того, як московська риторика його прийняла та освоїла у застосуванні до триєдності «Великої, Малої та Білої Русі».
Юрій Шаповал:
Ключове слово у його цитаті — малороси. Якщо ми подивимося на кар'єру таких людей, як канцлер [Російської Імперії наприкінці XVIII століття Олександр] Безбородько чи братів Розумовських, то певним чином ми можемо говорити про те, що українці досягали якихось висот і пробивалися… (Граф Олексій Розумовський став фаворитом імператриці Єлизавети Петрівни, його молодший брат Кирило — генерал-фельдмаршал Російської імператорської армії.Брати були родом із простої козацької сім'ї — Бі-бі-сі).
Так само ми можемо підходити до гетьманів, випускників Києво-Могилянської академії, про яку Путін згадує: вони пробивалися не через комфорт у рамках Російської імперії, а тому, що були здатні на таку кар'єру. Імперія цим людям особливо не сприяла.
Юрій Шаповал: «Українців ніколи не допускали нагору. І Брежнєв, і Хрущов були російськими. Їхня кар'єра була пов’язана з Україною, і зараз є тенденція в російській історіографії — стверджувати, що українці розвалили Радянський Союз, бо були на верхніх щаблях… Це не правда.»
Щодо Хрущова та Брежнєва — це поширений міф. Українців ніколи не допускали нагору. І Брежнєв, і Хрущов були росіянами. Їхня кар'єра була пов’язана з Україною, і зараз є тенденція у російській історіографії — стверджувати, що українці розвалили Радянський Союз, бо були на верхніх щаблях… Це неправда. Там були вихідці з України, але вони не мали ключової ролі. Це твердження з розряду «ми виграли б війну без українців» із протилежним знаком.
Олександр Алфьоров:
У 1782 році козацька старшина після ліквідації гетьманщини отримала вибір — стати міщанами чи кріпаками, або ж записатися у дворянство. Більшість записалися у дворяни.
До цього Україна чи Гетьманщина була невеликою буржуазною державою, у межах сьогоднішніх Київської, Полтавської та Чернігівської областей. Держава щороку продукувала близько тисячі інтелектуалів у Київському, Переяславському та Чернігівському колегіумах.
Вони підкорювали величезні простори Росії. У XVII столітті російські митрополити на 90% складалися з українців, бо кількість вільних освічених людей була колосальною, росіяни таких людей потребували. У Російській імперії можна було побачити українців — у тому числі вихідців із козацької старшини — на вищих державних посадах. Але це не є свідченням того, що ми були однаковими.
Путін: Росію пограбували
Юрій Шаповал:
Путін захопив Крим, разом із [екс-помічником президента Владиславом] Сурковим створили ситуацію [військового конфлікту] на Донбасі, і має виправдовуватися. А як виправдовуватися, якщо є міжнародно визнаний принцип непорушності кордонів? Звідси позиція: ви не така повноцінна держава, якою себе вважаєте.
Є міжнародні акти, в яких зафіксовано принцип непорушності кордонів [1994-го Україна, США, Великобританія та Росія підписали Будапештський меморандум. Сторони зобов'язалися поважати суверенітет України в обмін на передачу Києвом ядерної зброї Москві.
Пам’ятник Богдану Хмельницькому у Києві
Дискусія про те, що Росія має повернути Україні Курск та Воронеж, яку вів свого часу той самий [голова уряду післяреволюційної України, ідеолог коренізації Микола] Скрипник — про неї можна довго говорити. Але є принцип непорушності кордонів — як склалося, так і треба жити. Давайте Німеччині віддавати землі західній Польщі — що з цього вийде?
Олександр Алфьоров:
Це брудна маніпуляція та відсутність банальної етики. Україна до окупації більшовиками у 1919-1920 роках була на 200 тисяч квадратних кілометрів більша, ніж її розміри, в яких вона вийшла із Радянського Союзу. Україна володіла сьогоднішнім Білгородом, західною частиною Курщини, Воронежчини та Білгородщини. Крим був українським.
Ми не входили до СРСР. Більшовицька Росія окупувала незалежну державу Україну та наші території розділили. Щось голосуванням відійшло Росії (Таганрог чи Стародубщина). Щось було «забуто» — як Крим, і повернулося лише 1954 року. Статтю написано не для українців, а для росіян. Ідеологічний програмний твір Путіна розповідає, як дивитися на українців та як росіянам зрозуміти, де їхня спадщина.
Костянтин Єрусалимський:
Говорячи про Донецько-Криворізьку республіку, Путін доводить, що саме Південний Схід України у 1918 році очолив рух до єдиного уряду України, причому навіть наперекір В.І. Леніну, щоб показати, що місцеве населення виявляло свідомість, не зважаючи на більшовицькі стереотипи та помилкові рішення.
Це безглуздість. При цьому про голосування жителів Донецького регіону за незалежність України у грудні 1991 року та про втручання Росії у подальші події у цьому регіоні нічого не йдеться.
Натомість автор розповідає читачам про те, як корисно було б відновити єдність народів. Це «єдність» свідчить про деградацію історичної науки в Росії, прагнення В.В. Путіна встановити єдину картину минулого та нездатності автора критично ставитися ні до давнини, ні до власних вчинків. Більше ніде, крім уяви Путіна, цієї єдності не було.
Путін: Україна — це «анти-Росія»
Андрій Зубов:
Проекти [України як "анти-Росії"] існували, але давно — у ХІХ столітті. Наприкінці ХІХ століття це було загальноприйнято, була епоха націоналізму. Противники Росії мали ідею ослаблення нашої країни через педалювання особливостей українського народу. Був Галицький проект. Але був і Петербурзький проект панславізму, який намагався зруйнувати Австрійську імперію через приєднання до Російської імперії Галичини, відторгнення Чехії, Словаччини. Все це залишилося в далекому минулому.
Помилка Путіна — розмова про вічний антагонізм Заходу до Росії. Вічного немає у нашому світі. У рішучі моменти історії Захід та Росія були разом. Наполеона перемогла Британія, Пруссія та Росія, Гітлера — Британія, США та Радянський Союз. І зараз немає жодного бажання у Заходу насильно відірвати Україну від Росії.
Це болісна фобія Путіна. Україна знову обрала західний шлях, і якби Росія пішла тим самим шляхом, про що Путін багато говорив у перший президентський термін, то Україна і Росія були б поруч, як Чехія та Словаччина, Хорватія та Словенія. Але Росія протиставила себе Заходу, а Україна, захищаючись від російської агресії, все більше тягнеться до Європейського Союзу та НАТО.
З істориками говорили кореспонденти Бі-бі-сі Святослав Хоменко та Наталія Зотова.
За матеріалами: www.bbc.com
«Україна — дітище радянської епохи». Про що пише Путін
У першій половині своєї статті Путін говорить про історію Стародавньої Русі та стверджує, що «назва «Україна» тоді використовувалася найчастіше у значенні, в якому давньоруське слово «окраїна».
Нинішню Україну Путін назвав «цілком і повністю дітищем радянської епохи», згадав, що вихідці з України Брежнєв та Хрущов очолювали країну та партію та заявив, що більшовики допомогли розвитку української культури та ідентичності в рамках «коренізації». Більшовики «довільно нарізали кордони, роздавали щедрі територіальні «подарунки», Росія «була пограбована», нарікав Путін.
Він вважає, що при розпаді СРСР новоствореним державам на його території потрібно було слідувати політиці, оголошеній колишнім начальником Путіна — екс-мером Петербурга Анатолієм Собчаком: «Ідіть з тим, з чим прийшли».
Публікацію вже прокоментував президент України Володимир Зеленський, який раніше спростовував заяви Путіна про те, що українці та росіяни — один народ. За словами Зеленського, якщо президент Росії почав писати українською, значить «ми все правильно робимо». Український лідер здивувався, що Путін має можливість вести історичні дослідження, але немає часу на зустріч з українським колегою.
«Нас забувають, коли ми говоримо про перемогу над фашизмом у Другій світовій війні і скільки було втрачено життів українців, і згадують нас в інших випадках, що ми братні народи, — сказав при цьому Зеленський. — Мені здається, я просто так вважаю, що Як кажуть російською, це не по-братськи чинити. Більше схоже на Каїна та Авеля.
Путін — про єдність народів
«І росіяни, і українці, і білоруси — спадкоємці Стародавньої Русі, яка була найбільшою державою Європи. Слов’янські та інші племена на величезному просторі — від Ладоги, Новгорода, Пскова до Києва та Чернігова — були об'єднані однією мовою (зараз ми називаємо її давньоруською), господарськими зв’язками, владою князів династії Рюриковичів, а після хрещення Русі — і однією православною вірою.
Костянтин Єрусалимський, доктор історичних наук, професор відділення соціокультурних досліджень РДГУ
Історик Костянтин Єрусалимський: «Путін припускає звичайну для наших днів «шкільну» помилку, коли стверджує, що після хрещення Русі слов’яни та інші племена були об'єднані однією православною вірою»
У свідомості Путіна Стародавня Русь була населена «слов’янами та іншими племенами». Однак влада Рюриковичів об'єднувала далеко не всіх слов’ян, а «інші племена» говорили зі слов’янами німецькими, тюркськими, фінськими, балтськими, семітськими та іншими мовами.
Зрозуміло, що Путіну потрібна мовна фікція, щоб перекинути її як міст у еру мовних націоналізмів. Однак на практиці не тільки «інші племена», а й «слов’янські» на просторі «від Ладоги, Новгорода, Пскова до Києва та Чернігова» говорили та писали різними російськими мовами.
Путін припускає звичайну для наших днів «шкільну» помилку, коли стверджує, що після хрещення Русі слов’яни та інші племена були об'єднані однією православною вірою. Хрещення долучило Русь до єдиного (до 1054 року і багато в чому до початку XIII століття) християнству, і «духовний вибір святого Володимира», про який пише Путін, «визначає нашу спорідненість» лише тією мірою, якою може об'єднувати християн усіх відгалужень.
Автору статті хотілося б, щоб росіян та українців об'єднувало саме православ’я, причому під пастирською рукою РПЦ. Це ще один абсурд. У низці регіонів України та на більшій частині Росії наших днів християнство не було основною конфесією ще у XVIII–XIX ст. Набагато більше духовні шукання у російському християнстві й у православ'ї роз'єднували.
Андрій Зубов, доктор історичних наук:
Путін правильно зазначає, що по-різному склалася доля різних регіонів Стародавньої Русі у XIV столітті і це заклало основу поділу трьох народів — великорусів, українців та білорусів. Східна частина Русі залишилася під владою Орди, а західна була звільнена литовськими князями після перемоги князя Ольгерда над Ордою при Синіх Водах 1362 року. В результаті було створено литовсько-російську державу.
Історик Андрій Зубов: «Ренесансна Європа, звичайно, була не раєм, але це було зовсім інше життя, ніж під Ордою. І тому Україна стала іншою, як і Білорусь — західнішою за своїми цінностями»
Треба пам’ятати, що тоді й почалося формування українського та білоруського народів, орієнтованих на тодішні європейські норми та цінності — університетську освіту, цехову самоорганізацію ремісників, Магдебурзьке право міського самоврядування. Ренесансна Європа, звичайно, була не раєм, але це було зовсім інше життя, ніж під Ордою. І тому Україна стала іншою, як і Білорусія — західнішою за своїми цінностями.
Юрій Шаповал, доктор історичних наук, професор:
Українські історики, які займаються давніми часами, чудово розуміють, що це ідеологема, вигадана для «братської дружби», зокрема, для святкування 300-річчя возз'єднання України та Росії. Ця думка проходила через це святкування, вона була ключовою в тезах членів тодішнього ЦК.
Історик Юрій Шаповал: «Путін та його оточення просто політизують цю тезу і таким чином перетворюють історію на інструмент для досягнення їхньої мети, а ціль у них, як ми знаємо, «новий Переяслав», нове приєднання, аншлюс України»
Серйозні професіонали ставляться до цієї тези досить критично. А Путін та його оточення просто політизують цю тезу і таким чином перетворюють історію на інструмент для досягнення їхньої мети, а ціль у них, як ми знаємо, «новий Переяслав», нове приєднання, аншлюс України.
Олександр Алфьоров, кандидат історичних наук, науковий співробітник Інституту історії України НАНУ:
Це нахабна маніпуляція, що виникла на межі XIX і XX століть, яка активно підтримується за часів радянської окупації України.
Її основна складова полягала в тому, що треба довести, що три основні народи Радянського Союзу є одним цілим, щоб продемонструвати, що Москва, яка є молодшою, ніж Київ та Мінськ, — така ж політична освіта, як вони, і разом вони становлять слов’янське ядро. Радянського Союзу.
Ця теза належить до агітаційних розкладів часів застійного соціалізму.
Історик Олександр Алфьоров: «У процесі створення Русі жодної ролі не грала територія нинішньої Росії чи Білорусі. Ці території були, говорячи сучасною мовою, інкорпоровані або окуповані київськими князями»
У процесі створення Русі жодної ролі не грала територія нинішньої Росії чи Білорусі. Ці території були, говорячи сучасною мовою, інкорпоровані або окуповані київськими князями і, безсумнівно, туди була влита та культура, яку вони приносили з Болгарії, з Візантії, з місцевих звичаїв та культуру.
Путін: більшовики та Росія допомогли створити Україну
«Коренізація», безумовно, відіграла велику роль у розвитку та зміцненні української культури, мови, ідентичності. Водночас під виглядом боротьби з так званим російським великодержавним шовінізмом українізація найчастіше нав’язувалась тим, хто себе українцем не вважав. Саме радянська національна політика — замість великої російської нації, триєдиного народу, що складалася з великоросів, малоросів та білорусів, — закріпила на державному рівні положення про три окремі слов’янські народи: російський, український та білоруський»
Костянтин Єрусалимський:
У низці процесів, які, на думку В.В. Путіна, що призвели до розколу в колись єдиному народі, не було головного — того, з чого ніби створювалися російський, український та білоруський народи. Це історична ілюзія, вигадка, мрія різних ідеологів від імперських шовіністів до панславістів.
Ця «мрія» змушує автора статті принижувати представників національного відродження звинуваченнями у корисливому переслідуванні «своїх інтересів», грубо спрощувати мовні та етнічні процеси, знімати з Російської імперії та Радянського Союзу відповідальність за етнічні маніпуляції та переслідування за національною ознакою.
Погляди Путіна — суміш невігластва та агресії. Завдання його розповіді про події ХІХ — початку ХХІ ст. у тому, щоб заявити права нинішньої Росії, а по суті — особисто автора статті та його оточення, на минуле та сьогодення України
Юрій Шаповал:
Існування Української РСР, політика «коренізації», а отже і українізації, з’явилися тому, що була Українською народною республікою, була пережита Громадянська війна. Україна пережила різні форми державності.
насамперед, серед селян, бо Україна тоді була селянською країною, і знаючи антибільшовицькі настрої, бо, як казав один сучасник, майже в кожній сільській хаті був портрет Петлюри, знаючи про потужний махновський рух, який був досить складним явищем, але точно антибільшовицьким, антиросійським, антикремлівським… Знаючи все це, більшовицька влада пішла на ці компроміси.
Але давайте не забувати, чим усе закінчилося: Голодомором 1933 року, репресіями проти діячів культури, які забезпечили національне відродження, репресіями українців, які перед цим були висунуті на державні пости — Скрипника, Шумського, Власа Чубаря [функціонери радянської України -бі-сі]. Ці люди були просто фізично знищені і на їх місця приходили люди з Росії — такі як Хрущов у січні 1938 року.
Путін: українців у Росії та СРСР ніхто не утискав
«Малороси багато в чому й творили велику спільну країну, її державність, культуру, науку. Брали участь у освоєнні та розвитку Уралу, Сибіру, Кавказу, Далекого Сходу. До речі, й у радянський період уродженці України займали найзначніші, зокрема вищі посади у керівництві. єдиної держави. Досить сказати, що загалом майже 30 років КПРС очолювали М. Хрущов та Л. Брежнєв, чия партійна біографія була найтіснішим чином пов’язана з Україною
Андрій Зубов:
Жодної дискримінації за національною ознакою — українець чи великорос — у Російській імперії ніколи не було. Ні в народі, так і безправному, після того як Катерина II поширила на Україну кріпацтво, ні в еліті. Це правда.
Найближчим соратником Олександра I, його міністром внутрішніх справ був нащадок відомого козачого роду Віктор Кочубей, за Миколи I став Головою ради міністрів імперії і отримав князівський титул. Тільки ті, хто говорив про федералізацію імперії або відокремлення від Росії, вважалися державними злочинцями до 1905 року.
Костянтин Єрусалимський:
Громогласна заява Путіна про те, що населення новоприєднаних до Росії земель у 1667 році возз'єдналося «з основною частиною російського православного народу» — це бажане за дійсне. Населення Центральної України не вважало себе «малою» чи «вторинною» частиною своєї «основної частини».
Крім того, за словами Путіна, виходить, що після цього «за самою цією областю утвердилася назва «Мала Русь» (Малоросія)». Це не вірно. Малоросія — це поняття, відоме з початку XIV ст. та поширене серед козаків ще до того, як московська риторика його прийняла та освоїла у застосуванні до триєдності «Великої, Малої та Білої Русі».
Юрій Шаповал:
Ключове слово у його цитаті — малороси. Якщо ми подивимося на кар'єру таких людей, як канцлер [Російської Імперії наприкінці XVIII століття Олександр] Безбородько чи братів Розумовських, то певним чином ми можемо говорити про те, що українці досягали якихось висот і пробивалися… (Граф Олексій Розумовський став фаворитом імператриці Єлизавети Петрівни, його молодший брат Кирило — генерал-фельдмаршал Російської імператорської армії.Брати були родом із простої козацької сім'ї — Бі-бі-сі).
Так само ми можемо підходити до гетьманів, випускників Києво-Могилянської академії, про яку Путін згадує: вони пробивалися не через комфорт у рамках Російської імперії, а тому, що були здатні на таку кар'єру. Імперія цим людям особливо не сприяла.
Юрій Шаповал: «Українців ніколи не допускали нагору. І Брежнєв, і Хрущов були російськими. Їхня кар'єра була пов’язана з Україною, і зараз є тенденція в російській історіографії — стверджувати, що українці розвалили Радянський Союз, бо були на верхніх щаблях… Це не правда.»
Щодо Хрущова та Брежнєва — це поширений міф. Українців ніколи не допускали нагору. І Брежнєв, і Хрущов були росіянами. Їхня кар'єра була пов’язана з Україною, і зараз є тенденція у російській історіографії — стверджувати, що українці розвалили Радянський Союз, бо були на верхніх щаблях… Це неправда. Там були вихідці з України, але вони не мали ключової ролі. Це твердження з розряду «ми виграли б війну без українців» із протилежним знаком.
Олександр Алфьоров:
У 1782 році козацька старшина після ліквідації гетьманщини отримала вибір — стати міщанами чи кріпаками, або ж записатися у дворянство. Більшість записалися у дворяни.
До цього Україна чи Гетьманщина була невеликою буржуазною державою, у межах сьогоднішніх Київської, Полтавської та Чернігівської областей. Держава щороку продукувала близько тисячі інтелектуалів у Київському, Переяславському та Чернігівському колегіумах.
Вони підкорювали величезні простори Росії. У XVII столітті російські митрополити на 90% складалися з українців, бо кількість вільних освічених людей була колосальною, росіяни таких людей потребували. У Російській імперії можна було побачити українців — у тому числі вихідців із козацької старшини — на вищих державних посадах. Але це не є свідченням того, що ми були однаковими.
Путін: Росію пограбували
«Більшовики ставилися до російського народу як невичерпного матеріалу для соціальних експериментів. Вони мріяли світовою революцією, яка, на їхню думку, взагалі скасує національні держави. Тому довільно нарізали кордони, роздавали щедрі територіальні «подарунки». Зрештою, чим саме керувалися лідери більшовиків , Кромс країну, вже не має значення. Можна сперечатися про деталі, про підґрунтя і логіку тих чи інших рішень. Очевидно одне: Росія фактично була пограбована.»
Юрій Шаповал:
Путін захопив Крим, разом із [екс-помічником президента Владиславом] Сурковим створили ситуацію [військового конфлікту] на Донбасі, і має виправдовуватися. А як виправдовуватися, якщо є міжнародно визнаний принцип непорушності кордонів? Звідси позиція: ви не така повноцінна держава, якою себе вважаєте.
Є міжнародні акти, в яких зафіксовано принцип непорушності кордонів [1994-го Україна, США, Великобританія та Росія підписали Будапештський меморандум. Сторони зобов'язалися поважати суверенітет України в обмін на передачу Києвом ядерної зброї Москві.
Пам’ятник Богдану Хмельницькому у Києві
Дискусія про те, що Росія має повернути Україні Курск та Воронеж, яку вів свого часу той самий [голова уряду післяреволюційної України, ідеолог коренізації Микола] Скрипник — про неї можна довго говорити. Але є принцип непорушності кордонів — як склалося, так і треба жити. Давайте Німеччині віддавати землі західній Польщі — що з цього вийде?
Олександр Алфьоров:
Це брудна маніпуляція та відсутність банальної етики. Україна до окупації більшовиками у 1919-1920 роках була на 200 тисяч квадратних кілометрів більша, ніж її розміри, в яких вона вийшла із Радянського Союзу. Україна володіла сьогоднішнім Білгородом, західною частиною Курщини, Воронежчини та Білгородщини. Крим був українським.
Ми не входили до СРСР. Більшовицька Росія окупувала незалежну державу Україну та наші території розділили. Щось голосуванням відійшло Росії (Таганрог чи Стародубщина). Щось було «забуто» — як Крим, і повернулося лише 1954 року. Статтю написано не для українців, а для росіян. Ідеологічний програмний твір Путіна розповідає, як дивитися на українців та як росіянам зрозуміти, де їхня спадщина.
Костянтин Єрусалимський:
Говорячи про Донецько-Криворізьку республіку, Путін доводить, що саме Південний Схід України у 1918 році очолив рух до єдиного уряду України, причому навіть наперекір В.І. Леніну, щоб показати, що місцеве населення виявляло свідомість, не зважаючи на більшовицькі стереотипи та помилкові рішення.
Це безглуздість. При цьому про голосування жителів Донецького регіону за незалежність України у грудні 1991 року та про втручання Росії у подальші події у цьому регіоні нічого не йдеться.
Натомість автор розповідає читачам про те, як корисно було б відновити єдність народів. Це «єдність» свідчить про деградацію історичної науки в Росії, прагнення В.В. Путіна встановити єдину картину минулого та нездатності автора критично ставитися ні до давнини, ні до власних вчинків. Більше ніде, крім уяви Путіна, цієї єдності не було.
Путін: Україна — це «анти-Росія»
«Крок за кроком Україну втягували в небезпечну геополітичну гру, мета якої — перетворити Україну на бар'єр між Європою та Росією, на плацдарм проти Росії. Неминуче настав час, коли концепція «Україна — не Росія» вже не влаштовувала. Потрібна була «анти-Росія»» Замовники цього проекту взяли за основу ще старі напрацювання польсько-австрійських ідеологів створення «антимосковської Русі», і не треба нікого обманювати, що це робиться на користь народу України. тим більше козацька автономія.В Австро-Угорщині історичні російські землі нещадно експлуатувалися і залишалися найбіднішими.
Андрій Зубов:
Проекти [України як "анти-Росії"] існували, але давно — у ХІХ столітті. Наприкінці ХІХ століття це було загальноприйнято, була епоха націоналізму. Противники Росії мали ідею ослаблення нашої країни через педалювання особливостей українського народу. Був Галицький проект. Але був і Петербурзький проект панславізму, який намагався зруйнувати Австрійську імперію через приєднання до Російської імперії Галичини, відторгнення Чехії, Словаччини. Все це залишилося в далекому минулому.
Помилка Путіна — розмова про вічний антагонізм Заходу до Росії. Вічного немає у нашому світі. У рішучі моменти історії Захід та Росія були разом. Наполеона перемогла Британія, Пруссія та Росія, Гітлера — Британія, США та Радянський Союз. І зараз немає жодного бажання у Заходу насильно відірвати Україну від Росії.
Це болісна фобія Путіна. Україна знову обрала західний шлях, і якби Росія пішла тим самим шляхом, про що Путін багато говорив у перший президентський термін, то Україна і Росія були б поруч, як Чехія та Словаччина, Хорватія та Словенія. Але Росія протиставила себе Заходу, а Україна, захищаючись від російської агресії, все більше тягнеться до Європейського Союзу та НАТО.
З істориками говорили кореспонденти Бі-бі-сі Святослав Хоменко та Наталія Зотова.
За матеріалами: www.bbc.com
