Щоденна боротьба за виживання підопічних: як бути зооволонтером під час війни
Волонтерка запорізького притулку «Дай лапу, друже» Олександра Жулінська вже дев’ять років допомагає тваринам. Вона – фрілансерка, мама й людина, яка присвятила велику частину життя чотирилапим, що залишилися без дому. І це щоденна боротьба за виживання підопічних тварин. «Паноптикон» поговорив з Олександрою про те, як приходять у зооволонтерство і з якими труднощами стикаються, зокрема й під час війни.
«Я побачила, кому я допомагаю — тому залишилася»
Своє знайомство з притулком Олександра згадує просто:
«Дев’ять років тому мені було просто вдома сумно. Я забила в Гуглі “притулки міста Запоріжжя”. Вибило два різні посилання. Я з’їздила в один притулок — мені навіть не показали тварин. А коли прийшла до цього — мені одразу запропонували взяти віник і попідмітати вольєри. Так я змогла одразу побачити, кому я допомагаю — тому залишилася», — розповідає Олександра.
Саме контакт із тваринами, щирість і простота стали вирішальними. Проте початок був непростим. Волонтерка згадує, що найскладніше на початку для неї було вивчити всіх тварин — їх імена та характери.
«Найголовніше — вижити»
Головним викликом сьогодні, каже волонтерка, залишається боротьба за елементарне виживання тварин.
«На жаль, в наших реаліях це майже неможливо. Допомоги катастрофічно мало. А дзвінків кожного дня — по 20, по 50, по 100: “Допоможіть, заберіть, ми виїжджаємо з країни, нам нікуди подіти свою собачку, яка прожила з нами 10 років, а ви розбирайтесь”», — поділилася волонтерка.
Притулку офіційно вже 16 років і зараз він налічує 520 тварин — більшість собаки, 101 кіт, лисиця та єнотовидна собака на ім’я Сьома. Спочатку притулок допомагав лише тяжкохворим, стареньким і тваринам з інвалідністю. Але з початком повномасштабної війни його діяльність розширилась.
«Ми почали допомагати військовим вивозити тварин із зони бойових дій. До нас привозять з лінії фронту», — зазначила Олександра Жулінська.
Люк, Бім, Майкл і Фея — історії, які не забуваються
Олександра Жулінська, розповідає, що у притулку кожен має свою унікальну історію.
«У нас є дівчина Катя. Вона приїздить з Києва, бо їй дуже подобається наш песик Люк. Раз на місяць приїздить на два дні, щоб погуляти з ним», — розповідає Олександра.
Майкл — собака, який у чотири місяці потрапив під машину. Його буквально «збирали по частинах», але він вижив. Сьогодні йому чотири роки, і він бігає як звичайна собака.
Бім — ще один хвостатий мешканець, що пережив страшну трагедію, розповідає волонтерка:
«30 грудня 2023 року ракета прямою наводкою влучила в його дім. Померли всі, крім нього. Коли я приїхала — будинку не було, велика яма. А поруч, буквально в двох метрах, прив’язаний сидить Бім. Контужений, але живий. Це найголовніше», — поділилась Олександра.
Історія іншої собаки, Феї, вразила навіть за кордоном. Собаку повернули в притулок після 10 років у родині — через ультиматум нового чоловіка господарки. Врятувати її допомогла дівчина з Італії, яка забрала Фею до себе.
«Для міської ради нас не існує. Все завдяки людям»
За словами Олександри, притулок стикається із складнощами у фінансуванні. Допомогу отримують виключно від небайдужих
«У нас немає єдиного джерела фінансування. Все — завдяки людям. Міська влада нас не підтримує, хоча ми за дві зупинки від міськради, для них нас не існує. Українські благодійні організації також ігнорують. Ми вже рік пишемо — жодної відповіді», — розповідає Олександра.
Волонтерка поділилася, чим звичайні люди можуть підтримати притулок: привезти їжу, речі для підстилок, або прийти вигуляти тварин у суботу та неділю з 12 до 15 години. Також, є можливість зробити грошовий переказ.
«Ви можете допомогти так, як це зробила я дев’ять років тому. Я накупила всього і просто привезла до притулку — щоб побачити, кому я допомагаю», — підкреслила волонтерка.
