Стан сучасного законодавства про адміністративні правопорушення: критичні нотатки
Сучасний стан країн пострадянського простору характеризується суперечностями та неузгодженостями. Відкритість до ідей сходу і зашореність у впровадженні власних думок, демократичні гасла, за якими ховається “домостроївський” устрій, – ось реалії сьогодення Російської Федерації, України, Казахстану. Упродовж більше ніж 70-ти років на теренах більшої частини колишньої самодержавної Російської імперії тривав великий соціальний експеримент творення нового модернізованого комуністичного суспільства.
Крах більшовицької ідеології відбувся задовго до краху Радянського Союзу, але й досі тривають “конвульсії” авторитарного підходу до державного управління, які пронизують як політико-правові, так і суспільно-культурні й економіко-господарські відносини. Корупція, як пліснява, проникає до самих підвалин державної влади. Для того, щоб подолати корупцію, її слід, неначе плісняву, знищити до самої основи. Не повинно залишитись жодного потаємного закутка, в якому вона може причаїтись, щоб потім знову прорости з новою силою. Для цього система державної влади має бути простою і зрозумілою для кожного громадянина, а законодавство справедливе та дієве.
Щоб зрозуміти хибність теоретичного підходу, який покладено в основу КУпАП України, розглянемо декілька з його положень:
1) законодавці, говорячи про правопорушення, не могли не розуміти, що насправді йдеться про проступки;
2) називаючи діяння, спрямовані проти громадських або публічних правил, адміністративними правопорушеннями, законодавець не міг оминути саме адміністративні проступки (ст. 14 КУпАП України);
3) відмова від тоталітарних підходів до права призвела до таких змін у Кодексі. З одного боку, законодавець розуміє, що КУпАП України має містити норми, які повинні регулювати адміністративні (управлінські) відносини та захищати демократичні права громадян. З іншого, тоталітарне минуле перешкоджає проведенню дійсно демократичної адміністративної реформи, а в КУпАП України з’являються нелогічні за своєю суттю, змістом, структурною побудовою статті, які дисонують з іншими статтями цього кодексу;
4) постійні зміни у суспільному житті обумовлюють появу нових статей і навіть глав у кодексі. Наприклад, глави 13-А та 15-А Кодексу. В главі 15-А містяться статті, що регулюють відповідальність осіб, які, обіймаючи певні посади, порушують виборчі права громадян України (гл. 15-А Кодексу);
5) для вдосконалення законодавства та розширення сфери регулювання до існуючих статей постійно додають нові. Так, після ст. 188 КУпАП „Незаконна передача заборонених предметів особам, яких тримають у слідчих ізоляторах, установах виконання покарань” з’явилось ще 24 статті. Однак, що цікаво, усі вони стосуються адміністративної відповідальності громадянина перед чиновниками (державними службовцями) у разі, якщо не виконуються законні розпорядження останніх.
Абсурдною і нелогічною є ст. 14-1, яка не тільки порушує конституційні права громадян щодо користування своєю власністю на власний розсуд (що в подальшому було підтверджено відповідним рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина Багінського Артема Олександровича щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 14-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (справа про адміністративну відповідальність у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху): Рішення Конституційного Суду України від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010), а й, до речі, як і більшість статей КУпАП України, взагалі не стосується ні адміністративних проступків, ні адміністративного права, ні адміністративного законодавства. У цьому випадку КУпАП України намагається регулювати господарсько-правові відносини, в інших – земельні, надрові, лісові тощо.
Викристалізовування з адміністративно-правових відносин деліктів, які можна віднести до публічних проступків, надасть можливість виділити групи саме адміністративних проступків. Така робота на законодавчому рівні вже розпочалась, про що свідчить поява в КУпАП гл. 13-А та 15-А, які певною мірою узгоджуються з Кодексом адміністративного судочинства України. А прийняття та запровадження спочатку Митного кодексу України, а потім Кодексу адміністративного судочинства створило можливість революційних змін в адміністративному праві, яке свого часу підмінило собою право публічне.
Щоб зрозуміти хибність теоретичного підходу, який покладено в основу КУпАП України, розглянемо декілька з його положень:
1) законодавці, говорячи про правопорушення, не могли не розуміти, що насправді йдеться про проступки;
2) називаючи діяння, спрямовані проти громадських або публічних правил, адміністративними правопорушеннями, законодавець не міг оминути саме адміністративні проступки (ст. 14 КУпАП України);
3) відмова від тоталітарних підходів до права призвела до таких змін у Кодексі. З одного боку, законодавець розуміє, що КУпАП України має містити норми, які повинні регулювати адміністративні (управлінські) відносини та захищати демократичні права громадян. З іншого, тоталітарне минуле перешкоджає проведенню дійсно демократичної адміністративної реформи, а в КУпАП України з’являються нелогічні за своєю суттю, змістом, структурною побудовою статті, які дисонують з іншими статтями цього кодексу;
4) постійні зміни у суспільному житті обумовлюють появу нових статей і навіть глав у кодексі. Наприклад, глави 13-А та 15-А Кодексу. В главі 15-А містяться статті, що регулюють відповідальність осіб, які, обіймаючи певні посади, порушують виборчі права громадян України (гл. 15-А Кодексу);
5) для вдосконалення законодавства та розширення сфери регулювання до існуючих статей постійно додають нові. Так, після ст. 188 КУпАП „Незаконна передача заборонених предметів особам, яких тримають у слідчих ізоляторах, установах виконання покарань” з’явилось ще 24 статті. Однак, що цікаво, усі вони стосуються адміністративної відповідальності громадянина перед чиновниками (державними службовцями) у разі, якщо не виконуються законні розпорядження останніх.
Абсурдною і нелогічною є ст. 14-1, яка не тільки порушує конституційні права громадян щодо користування своєю власністю на власний розсуд (що в подальшому було підтверджено відповідним рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина Багінського Артема Олександровича щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 14-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (справа про адміністративну відповідальність у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху): Рішення Конституційного Суду України від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010), а й, до речі, як і більшість статей КУпАП України, взагалі не стосується ні адміністративних проступків, ні адміністративного права, ні адміністративного законодавства. У цьому випадку КУпАП України намагається регулювати господарсько-правові відносини, в інших – земельні, надрові, лісові тощо.
Викристалізовування з адміністративно-правових відносин деліктів, які можна віднести до публічних проступків, надасть можливість виділити групи саме адміністративних проступків. Така робота на законодавчому рівні вже розпочалась, про що свідчить поява в КУпАП гл. 13-А та 15-А, які певною мірою узгоджуються з Кодексом адміністративного судочинства України. А прийняття та запровадження спочатку Митного кодексу України, а потім Кодексу адміністративного судочинства створило можливість революційних змін в адміністративному праві, яке свого часу підмінило собою право публічне.
Пєтков Сергій Валерійович - український правознавець. Доктор юридичних наук, професор, лауреат Державної премії України. Спеціаліст в галузі адміністративного права. Працює над розробкою проблем, пов'язаних з адміністративно-правовою реформою в Україні, управлінням в ОВС України, профілактикою злочинності серед неповнолітніх через діяльність молодіжних організацій.
