У США випустили розслідування про афери Коломойського
Відмивання коштів через ПриватБанк і офшори.
У вівторок, 23 листопада, у США вийшло розслідування «Американська клептократія» про діяльність олігарха Ігоря Коломойського. Автором книги став журналіст-розслідувач Кейсі Мішель, а передмову написав експерт Atlantic Council Андерс Ослунд.
Зокрема, у книзі детально описана технологія виводу грошей із «ПриватБанку» через офшорні юрисдикції.
Розслідувач у книзі пише: «Після націоналізації „ПриватБанку“ у влади в Києві виникло одне запитання: куди поділися всі гроші? Як пізніше з’ясували слідчі та судові фінансові експерти, фінансова піраміда „ПриватБанку“ була — як багато інших фінансових пірамід — дуже заплутаною та максимально простою водночас. Ключем до успіху фінансової піраміди „ПриватБанку“ став так званий „Тіньовий Банк“ або „Банк всередині Банку“.
І пояснює: „Ось як працювала ця схема, за свідченнями української та американської влади. Після того, як ‚ПриватБанк‘ завів у систему останній раунд депозитів від українців, які нічого не підозрювали, внутрішній ‚кредитний комітет‘, до складу якого входили ставленики Коломойського, зібрав засідання, щоб обговорити використання коштів, що надійшли. Втім, замість того, щоб бути незалежною командою бухгалтерів та фінансових експертів, які стоять на сторожі інтересів банку, цей внутрішній кредитний комітет мав одне завдання: перетворити ці гроші на позики для широкого кола фіктивних компаній, пов’язаних із Коломойським (а також його олігархічним партнером Геннадієм Боголюбовим)“.
Кейсі Мішель пише, що для них не був важливим сенс цих позик чи сумніви щодо таких операцій загалом. Усе, що мало значення — це їхній підпис і те, щоб, як пізніше описувало цей процес Міністерство юстиції США, вони „просто натискали кнопку ‚схвалити‘ щоразу, коли отримували заявку на кредит“ від компанії, пов’язаної з Коломойським. Не те щоб у співробітників кредитного комітету був великий вибір.
„Якщо працівники висловлювали незгоду, вони втрачали свої бонуси, їхні завдання передавали іншим або просто звільняли“, — пізніше повідомило Міністерство юстиції.
Автор книги пише: „Такі наслідки особливо важко сприймались ще й тому, що ‚ПриватБанк‘ платив найвищу зарплату в регіоні“. Як сказав один зі співробітників, схвалення цих позик було настільки ж очікуваним, як „відчинити двері та зайти в офіс“. Але просто надавати кредити підставним компаніям Коломойського було б надто очевидно. (Олігарх міг бути жадібним, але навряд чи дурним). Замість того, щоб зберігати кредитні кошти, його компанії перенаправляли ці позики на окремі рахунки, відкриті у відділенні „ПриватБанку“ на Кіпрі — у середземноморській країні, що сама по собі є горезвісною офшорною гаванню».
Як показав один з аналізів, ці фіктивні компанії «оперували мільярдами доларів, що заходили на їхні рахунки та виходили з них», попри те, що «компанії не займались підприємницькою діяльністю, не мали активів, операцій чи співробітників та були фіктивними юридичними особами, які створювали, щоб відмивати гроші».
Натомість вони «існували виключно для того, щоб красти» гроші українських вкладників, які довіряли «ПриватБанку», зазначили в Міністерстві юстиції.
Водночас Кейсі Мішель пише, що і рахунки в кіпрському банку не були останнім кроком (схеми — ред.). Кіпрське відділення розділяло та знову об’єднувало грошові суми кредитів, розкидаючи їх на кілька рахунків, змішуючи, зливаючи та переплутуючи кошти настільки, що на момент закінчення цього процесу уже неможливо було зрозуміти, які суми можна прив’язати до конкретної позики.
«Виходило, ніби гроші розділяли на атоми, а потім знову збирали у щось зовсім інше — абсолютно не відстежувану суму, яку олігарх міг потім використовувати для власних цілей. До цього моменту методи були відносно прості. Брудний банк, що надає купу кредитів інсайдерам, потім розкидає їх серед фіктивних компаній, приховуючи джерело коштів: таке робили багато разів — у Мексиці, Екваторіальній Гвінеї та будь-де, де олігархи контролюють основні фінансові важелі. Але у „ПриватБанку“ і Коломойського була пара нововведень, які виділяли їх із маси», — пише автор книги.
І пояснює: «Перше — це час, за який все провернули. За умови достатнього фокусування, офшоринг може бути досить швидким процесом: кілька телефонних дзвінків, кілька підписаних документів, кілька кліків, що підтверджують перекази, і чисті гроші мільйонами повернуться до вас за кілька тижнів або навіть днів, якщо пощастить. Однак „ПриватБанк“ діяв зі значно вищою швидкістю. Якщо порівняти, то це мало вигляд ніби награбовані кошти закинули в блендер, натиснули на кнопку, і вуаля: через кілька хвилин мільйони брудних грошей перемелені у чисті кошти, ідеально доступні для споживання, без жодної можливості відрізнити, чим вони були до того. Якщо усі раніше відомі схеми виведення грошей в офшори займали тижні, у Коломойського на це йшли хвилини».
Коломойського викликають до суду через «ПриватБанк», але не в Україні
Книга вже доступна на сайті «Амазон».
Нагадаємо, позов проти Коломойського, Боголюбова та їхнього юриста, було подано банком ще у грудні 2019 року. «ПриватБанк», зокрема, намагається довести, що ІБД дозволив провести шахрайське перерахування і не заблокував транзакцію попри ознаки відмивання грошей.
Раніше Сполучені Штати Америки запровадили санкції проти Ігоря Коломойського та його оточення через його зв’язки з корупцією.
До того ж Євросоюз підтримав санкції США проти Коломойського.
Крім того, компанії Коломойського програли суд «ПриватБанку» щодо повернення 247 автозаправок.
До того Київський апеляційний суд відхилив апеляційну скаргу Кабінету Міністрів щодо зобов’язання «ПриватБанку» виплатити 250 мільйонів доларів за депозитними договорами з офшорним компаніям братів Суркісів.
За матеріалами: «Прямий»
У вівторок, 23 листопада, у США вийшло розслідування «Американська клептократія» про діяльність олігарха Ігоря Коломойського. Автором книги став журналіст-розслідувач Кейсі Мішель, а передмову написав експерт Atlantic Council Андерс Ослунд.
Зокрема, у книзі детально описана технологія виводу грошей із «ПриватБанку» через офшорні юрисдикції.
Розслідувач у книзі пише: «Після націоналізації „ПриватБанку“ у влади в Києві виникло одне запитання: куди поділися всі гроші? Як пізніше з’ясували слідчі та судові фінансові експерти, фінансова піраміда „ПриватБанку“ була — як багато інших фінансових пірамід — дуже заплутаною та максимально простою водночас. Ключем до успіху фінансової піраміди „ПриватБанку“ став так званий „Тіньовий Банк“ або „Банк всередині Банку“.
І пояснює: „Ось як працювала ця схема, за свідченнями української та американської влади. Після того, як ‚ПриватБанк‘ завів у систему останній раунд депозитів від українців, які нічого не підозрювали, внутрішній ‚кредитний комітет‘, до складу якого входили ставленики Коломойського, зібрав засідання, щоб обговорити використання коштів, що надійшли. Втім, замість того, щоб бути незалежною командою бухгалтерів та фінансових експертів, які стоять на сторожі інтересів банку, цей внутрішній кредитний комітет мав одне завдання: перетворити ці гроші на позики для широкого кола фіктивних компаній, пов’язаних із Коломойським (а також його олігархічним партнером Геннадієм Боголюбовим)“.
Кейсі Мішель пише, що для них не був важливим сенс цих позик чи сумніви щодо таких операцій загалом. Усе, що мало значення — це їхній підпис і те, щоб, як пізніше описувало цей процес Міністерство юстиції США, вони „просто натискали кнопку ‚схвалити‘ щоразу, коли отримували заявку на кредит“ від компанії, пов’язаної з Коломойським. Не те щоб у співробітників кредитного комітету був великий вибір.
„Якщо працівники висловлювали незгоду, вони втрачали свої бонуси, їхні завдання передавали іншим або просто звільняли“, — пізніше повідомило Міністерство юстиції.
Автор книги пише: „Такі наслідки особливо важко сприймались ще й тому, що ‚ПриватБанк‘ платив найвищу зарплату в регіоні“. Як сказав один зі співробітників, схвалення цих позик було настільки ж очікуваним, як „відчинити двері та зайти в офіс“. Але просто надавати кредити підставним компаніям Коломойського було б надто очевидно. (Олігарх міг бути жадібним, але навряд чи дурним). Замість того, щоб зберігати кредитні кошти, його компанії перенаправляли ці позики на окремі рахунки, відкриті у відділенні „ПриватБанку“ на Кіпрі — у середземноморській країні, що сама по собі є горезвісною офшорною гаванню».
Як показав один з аналізів, ці фіктивні компанії «оперували мільярдами доларів, що заходили на їхні рахунки та виходили з них», попри те, що «компанії не займались підприємницькою діяльністю, не мали активів, операцій чи співробітників та були фіктивними юридичними особами, які створювали, щоб відмивати гроші».
Натомість вони «існували виключно для того, щоб красти» гроші українських вкладників, які довіряли «ПриватБанку», зазначили в Міністерстві юстиції.
Водночас Кейсі Мішель пише, що і рахунки в кіпрському банку не були останнім кроком (схеми — ред.). Кіпрське відділення розділяло та знову об’єднувало грошові суми кредитів, розкидаючи їх на кілька рахунків, змішуючи, зливаючи та переплутуючи кошти настільки, що на момент закінчення цього процесу уже неможливо було зрозуміти, які суми можна прив’язати до конкретної позики.
«Виходило, ніби гроші розділяли на атоми, а потім знову збирали у щось зовсім інше — абсолютно не відстежувану суму, яку олігарх міг потім використовувати для власних цілей. До цього моменту методи були відносно прості. Брудний банк, що надає купу кредитів інсайдерам, потім розкидає їх серед фіктивних компаній, приховуючи джерело коштів: таке робили багато разів — у Мексиці, Екваторіальній Гвінеї та будь-де, де олігархи контролюють основні фінансові важелі. Але у „ПриватБанку“ і Коломойського була пара нововведень, які виділяли їх із маси», — пише автор книги.
І пояснює: «Перше — це час, за який все провернули. За умови достатнього фокусування, офшоринг може бути досить швидким процесом: кілька телефонних дзвінків, кілька підписаних документів, кілька кліків, що підтверджують перекази, і чисті гроші мільйонами повернуться до вас за кілька тижнів або навіть днів, якщо пощастить. Однак „ПриватБанк“ діяв зі значно вищою швидкістю. Якщо порівняти, то це мало вигляд ніби награбовані кошти закинули в блендер, натиснули на кнопку, і вуаля: через кілька хвилин мільйони брудних грошей перемелені у чисті кошти, ідеально доступні для споживання, без жодної можливості відрізнити, чим вони були до того. Якщо усі раніше відомі схеми виведення грошей в офшори займали тижні, у Коломойського на це йшли хвилини».
Коломойського викликають до суду через «ПриватБанк», але не в Україні
Книга вже доступна на сайті «Амазон».
Нагадаємо, позов проти Коломойського, Боголюбова та їхнього юриста, було подано банком ще у грудні 2019 року. «ПриватБанк», зокрема, намагається довести, що ІБД дозволив провести шахрайське перерахування і не заблокував транзакцію попри ознаки відмивання грошей.
Раніше Сполучені Штати Америки запровадили санкції проти Ігоря Коломойського та його оточення через його зв’язки з корупцією.
До того ж Євросоюз підтримав санкції США проти Коломойського.
Крім того, компанії Коломойського програли суд «ПриватБанку» щодо повернення 247 автозаправок.
До того Київський апеляційний суд відхилив апеляційну скаргу Кабінету Міністрів щодо зобов’язання «ПриватБанку» виплатити 250 мільйонів доларів за депозитними договорами з офшорним компаніям братів Суркісів.
За матеріалами: «Прямий»
