Нардеп від Запоріжжя Геннадій Касай: «В перший день вторгнення зникли лише ті, хто згодом виявився справжнім зрадником»

24 лютого 2022 року вже увійшло в історію України: день перших перемог у великій війні та день перших великих катастроф, день героїзму та зрад, концентрації та паніки. За рік, що минув, ми все більше дізнаємося про перші дні повномасштабного вторгнення: як діяли військові, спецслужби, дипломати, рятувальники та медики, залізничники та промисловці. Сьогодні «Паноптикон» вирішив дізнатися трохи більше про те, як в перші дні вторгнення та протягом року діяв депутатський корпус. Про це — в інтерв’ю народного депутата від Запоріжжя, члена комітету Верховної Ради з питань національної безпеки, оборони та розвідки Геннадія Касая.

— Як парламентарі зустріли 24 лютого? Як Ви діяли в перші дні повномасштабного вторгнення?

— Чомусь поширеним став міф, що значна кількість народних депутатів напередодні або в перший день повномасштабного вторгнення кудись зникли з публічного простору або й просто втікли. Насправді абсолютна більшість моїх колег стала до виконання своїх обов’язків ще в переддень.






24 лютого Рада продовжила працювати в оперативному режимі: це видно і по парламентських документах, і по фотографіях того дня. Зауважу, що першочергові укази президента в перші години вторгнення: «Про введення воєнного стану в Україні», «Про загальну мобілізацію», «Про використання Збройних Сил України та інших військових формувань» — за Конституцією також вимагали схвалення Верховною Радою. І за них невідкладно проголосували конституційною більшістю — тобто більш ніж 300 голосами. Тобто, крім поодиноких випадків, майже всі народні депутати в перший день великої війни та за кілька днів до вторгнення або працювали на обороноздатність країни безпосередньо у Києві, або були разом зі своїми виборцями, своїми громадами. Зникли «з радарів» у перший же день лише ті політики, які згодом показали себе як реальні зрадники та зараз облаштовують своє життя в РФ та інших країнах.
Що стосується нашого регіону, то в Запоріжжі я з перших днів долучився передусім до вирішення гуманітарних питань: надання гуманітарної допомоги ВПО та мешканцям прифронтових територій області, додаткового забезпечення військових, поліпшення медичної допомоги в регіоні, збереження культурної спадщини тощо. Крім того, завжди знаходився «на зв’язку» з місцевою владою та військовими — реагував на кожен запит, який може допомогти регіону або нашим захисникам.

За участю депутатів від «Слуги народу» з перших днів вторгнення запорізький офіс партії почав працювати як гуманітарний хаб. Збирали, сортували та розподіляли гуманітарну допомогу: видавали місцевим мешканцям та вимушеним переселенцям, відправляли в інші населені пункти області, зокрема, коли це було можливо — і на окуповані території. Там — наші співгромадяни, яким потрібні харчі, ліки, інші речі першої необхідності. Захисникам через офіс передавали авто, тепловізори, засоби захисту, спальники та каремати.

— Чим доводилося і доводиться займатися народним депутатам в умовах війни?

— У надзвичайні часи і завдання — надзвичайні та дуже різноманітні. За цей рік доводилося бути і волонтером, і координатором, і дипломатом (коли зустрічали у Запоріжжі відому американську конгресвумен Вікторію Спартц та обговорювали проблеми окупованих територій та запити нашої армії), і переговірником (під час зустрічі з керівниками оборонних підприємств Туреччини щодо поставок сучасного озброєння в Україну та розвитку українського ВПК після війни).


Весь цей рік регулярно спілкуюсь з представниками окупованих та прифронтових громад, дитячих та медичних закладів, «силовиками», щоб розуміти та допомагати вирішувати актуальні для них питання.

— Чи стало повномасштабне вторгнення для Вас все ж неочікуваною подією?

— Звісно, всі ми сподівалися, що цієї трагедії не станеться, а тому багато хто просто відмовлявся вірити у можливість повномасштабного вторгнення, великої війни. Але це не означало, що треба ігнорувати загрози! Офіс президента, парламент, дипломати та, в першу чергу, військові повноцінно готувалися до оборони України від великої навали. Зараз події 2021 року вже забулися, але я нагадаю, що тоді, наприклад, був прийнятий бюджет-2022 з черговим збільшенням витрат на оборону та національну безпеку. Фінансування Міноборони зросло на понад 11% в порівнянні з попереднім роком, загалом оборонні витрати мали бути у 1,5 разів більшими, ніж у 2018 році.
1 січня 2022 року офіційно почала існувати територіальна оборона — і тепер ми вже знаємо, що це був важливий фактор для оборони багатьох населених пунктів. Але для цього необхідно було створити законодавчу базу, забезпечити майбутніх захисників зброєю та правом її застосовувати, організувати відповідне матеріально-технічне забезпечення. В червні-липні проект закону «Про основи національного спротиву» був опрацьований в нашому парламентському комітеті та оперативно ухвалений Радою, і протягом другої половини 2021 року відбувалися необхідні підготовчі дії. Я зокрема був співавтором декількох законопроектів, які удосконалювали цей та інші «оборонні» нормативні акти.
Велику роботу проводили наші дипломати — і нові західні санкції щодо агресора, як і поставки зброї (зокрема Javelin та NLAW), почалися до вторгнення. Так, ми можемо нарікати на обсяги поставок і санкцій та їх вплив на вторгнення, але нам немає чим дорікнути нашому дипломатичному корпусу.
Це лише невелика частина того, що було зроблене. Отже, не зважаючи на надії або скепсис щодо вторгнення, ми готувалися до нього «в повну силу».

— Ви очолюєте міжфракційне об’єднання «Запорізька ініціатива» у Верховній Раді. Роботу кого із запорізьких колег під час повномасштабного вторгнення Ви могли б відзначити?

— Думаю, моя оцінка співпадатиме з оцінкою громадян. Хочу відзначити роботу очільника обласної організації «Слуги народу», народного депутата Павла Мельника, який опікувався роботою гуманітарного хабу, взаємодією депутатів різних рівнів, загалом організаційною роботою на обласному рівні. Народний депутат з Мелітополя Сергій Мінько в перші дні вторгнення зробив багато для оборони міста від російських військ, а зараз опікується проблемами земляків на тимчасово окупованих територіях та допомагає мелітопольським вимушеним переселенцям в Запоріжжі. Марина Нікітіна та Юлія Яцик багато допомагають у забезпеченні військовослужбовців та мирних жителів в області. Сергій Штепа системно займається проблемами обласного центру і, в першу чергу, Шевченківського району.

І при цьому всі вони залишаються сумлінними та відповідальними законодавцями та представниками своїх виборців — відвідують сесії Верховної Ради, беруть участь у зустрічах з міжнародними делегаціями, працюють над законопроектами.

— Повномасштабне вторгнення Запорізька область зустріла з Олександром Старухом на чолі обласної державної (а згодом — військової) адміністрації. Нещодавно він був звільнений, а цей пост зайняв Юрій Малашко. Як Ви оцінюєте роботу попереднього голови обладміністрації та як оцінюєте кадрові зміни?

— Спершу маємо віддати належне екс-керівнику адміністрації за чітко озвучену проукраїнську позицію та роботу у надскладних умовах часткової окупації області, постійних обстрілів та потоку кількох сотень тисяч вимушених переселенців. Але цей позитив швидко нівелюється, якщо громадяни не відчувають, що влада в регіоні надійна, сильна і чесна...
Давати оцінку роботі адміністрації мають мешканці регіону та президент і прем’єр-міністр, в компетенції яких — призначення та звільнення голів обласних та районних адміністрацій. З одного боку, звільнення вже саме по собі є оцінкою від президента. З іншого боку, ні для кого не секрет, що і у місцевих жителів було багато питань і претензій до роботи обласної влади, на які, до того ж, не було адекватного реагування.
Зауважу, що народні депутати, обрані від певного регіону, відчутного впливу на обласну владу в регіоні не мають: тут ми можемо лише пропонувати свою підтримку, участь, комунікацію на національному рівні. Як я вже казав, для обласної та міської влади я (і, впевнений, більшість моїх колег) завжди відкритий та готовий надавати потрібну допомогу.
Те саме стосується і нового очільника обласної адміністрації. Ми вже мали зустріч, на якій я зокрема сказав і про готовність до повної співпраці. Тим більше, що Юрій Анатолійович — людина нова для регіону, а завдання перед адміністрацією стоять відповідальні, враховуючи зокрема імовірні наступальні дії ворога та неминуче звільнення області від окупантів.
Думаю, що призначення на цю посаду професіонала зі спецслужби — обґрунтоване та перспективне рішення.