"Ми не знаємо, скільки триватиме війна, але ми не припинимо роботу – це вже точно", – запорізька волонтерка Дарʼя Ловчикова

З перших місяців широкомасштабного вторгнення ГО "Об'єднання волонтерів Пелюсток 2.0" продовжує забезпечувати жителів Запоріжжя та переселенців гуманітарною допомогою. Керівниця волонтерського центру Дар'я Ловчикова розповіла в інтерв'ю журналістам "Паноптикона" про організаційні труднощі центру, емоційне виснаження волонтерів та їх комунікацію із місцевою владою.

До 24 лютого минулого року Дар'я близько 5 років допомагала місцевим притулкам для тварин. Як ділиться волонтерка, раніше вона і подумати не могла, що доведеться допомагати у зовсім іншому форматі, враховуючи жахливі наслідки війни.

– Коли саме Ваш волонтерський центр розпочав свою роботу? Хто став ініціатором його створення?

– Коли почалась повномасштабна війна, вже на третій день ми відкрили збори для того, щоб забезпечити паливом військових і ТРО, та збирали допомогу для військового госпіталю. Спочатку цим займались тільки я і моя родина. Пізніше ми дізналися, що до Запоріжжя прибуватимуть потяги з гуманітарним вантажем. І для того, щоб їх розвантажувати, сортувати та відвантажувати шукають волонтерів.

Після чого 5 березня 2022 року, коли вже обрали підприємство, де це все відбуватиметься, ми почали гуртуватися у волонтерський центр, разом з усіма небайдужими. З того часу була створена громадська організація "Об'єднання волонтерів "Пелюсток".

– Як допомагали у перші місяці повномасштабної війни? Чим завершилася співпраця з місцевою владою?

– У березні в нас все було добре. Так, до нас приходив вантаж, ми його розвантажували та завантажували до різних населених пунктів Запорізької області: це і Пологи, і Оріхів, і Гуляйполе, і Кам'янське тощо. Але ми не вирішували, який саме вантаж до нас прийде і куди його відправляти, ми були просто як робоча сила.

Однак потім наша місцева влада вирішила все змінити. Вони знайшли зовсім інших людей, які будуть допомагати та всім керувати, і заявили, що ми не маємо права приходити на це підприємство. Відповідно, почалися сварки з цього поводу. Ми взялися підіймати дану тему у соціальних мережах, бо гуманітарні вантажі, які мали б бути направлені на область, почали виїжджати на інші напрямки, або осідати у Запоріжжі. Оскільки ми вже тісно були знайомі з головами селищних рад в області, ми дізнались від них, що допомога туди не надходить. Однак ми розуміли, що на той момент першочерговим завданням була допомога саме цим населеним пунктам регіону. Потім влада почала вже шукати інші підприємства, куди будуть приходили потяги, натомість до нашого вантажі вже не направлялись.

Ми зрозуміли, що ці сварки ні до чого не приведуть, тому просто вирішили, що будемо займатися такою ж волонтерською діяльністю, але вже без участі місцевої влади. Відтоді ми «переродилися» й стали ГО «Об'єднання волонтерів «Пелюсток 2.0». Оскільки до повномасштабного вторгнення я займалася організацією і декором заходів, то в мене вже був свій офіс, який і став нашим першим штабом.

– Як формувалася ваша команда волонтерів?

– Починалося все з того, що ми власними автівками звозили на блокпости все, що може бути потрібно для захисту Запоріжжя. Це були звичайні люди, з якими вдавалося тримати зв'язок через знайомих чи соціальні мережі. Це були ті небайдужі, які не виїхали, а свідомо залишилися, щоб боронити своє місто. Саме вони вже потім і почали волонтерити на підприємстві. На жаль, небагато хто залишився в цьому складі волонтерів, тому після сварок з місцевою владою та формуванням вже свого волонтерського центру довелося шукати й нових.

– Скільки наразі людей волонтерять? Як розподіляєте між собою обов'язки?

– На сьогодні у нас в команді 44 волонтери, серед яких приблизно 10-11 людей працюють на підприємстві та розвантажують гуманітарні вантажі. Ще по 8-10 людей волонтерять на двох штабах. Також є такі волонтери, які не знаходяться на штабах, але вони збирають допомогу, або займаються транспортуванням. Є й ті, хто паралельно веде соціальні мережі, де ми розміщуємо усю актуальну інформацію, або ті, хто допомагає з-за кордону.


Всі ті, хто в нашій команді, до цього ніколи волонтерською діяльністю не займалися. Близько 70% з них – це переселенці. На жаль, це люди, які втратили все, у них в кожного жахливі історії. І маючи такий досвід, вони все одно хочуть допомагати іншим, хоча їм так само дуже сильно потрібно допомога.

– Розкажіть про ваше волонтерство вже у новому форматі, які виникли труднощі?

– На початку було дуже складно, тому що в нас не було ніякого гуманітарного вантажу та жодної фінансової допомоги. Ми не знали як і з чого нам почати. Багато компаній та інвесторів, які хотіли б допомагати Україні, просто оминали Запоріжжя з двох причин. По-перше, вже було на слуху розкрадання гуманітарної допомоги у місті, через що виникає недовіра. А по-друге, вони вважали, що Запорізька область – це вже втрачений регіон. Ніхто не міг повірити, що місто, яке знаходиться за 30 кілометрів від лінії спротиву, може якось існувати, допомагати тощо.

Перші вантажі прийшли до нас з Португалії - три великі 20-тонні фури. Допомогли в цьому нам запоріжці, які ще до війни поїхали у Португалію, та наразі там мешкають. Вони зібрали все це там на волонтерських центрах. Спочатку вантажі приїхали до Варшави, а інші волонтери, теж наші запоріжці, перевезли їх до Запоріжжя. А ми вже все фасували на складі і видавали. Це були харчові набори, гігієна та інше. Також привозили дуже багато одягу.

Ось з того моменту ми вже зрозуміли, який може бути об'єм цієї допомоги, і як ми можемо його обробити. Загалом на початку нашого шляху через відсутність донорів основною задачею волонтерів був їхній пошук. Наразі було б чудово якби ми вийшли на спонсора, що підтримував би нас фінансово, тому що ми транспортуємо вантажі власними зусиллями та коштами. Наприклад, коли нам надавав допомогу Макдональдз, нам взагалі потрібно було забрати його з Києва. А на це треба було знайти ще 25 тисяч грн, щоб організувати привіз 2 тисяч наборів. Також все, що стосується опалення, світла, води і таке інше - це все за наші особисті кошти, або за донати, що до нас надходять, які з часом все складніше збирати.

Дуже шкода, що наша місцева влада не підтримує ніяк волонтерів, хоча ми могли б усі об'єднатися. Наразі вони роблять нові хаби, проте могли б ліпше підтримати тих волонтерів, у яких вже є налагоджений колектив та якесь розуміння, як це все робити.

– Завдяки кому та чим ви зараз маєте можливість допомагати запоріжцям та переселенцям у місті?

– Наразі ми співпрацюємо з ADRA Ukraine та Всесвітньою продовольчою програмою ООН. Ми почали писати їм ще у червні 2022 року, але тільки ближче до вересня все вдалося погодити і до нас приїхав наш перший вантаж від них. Це дуже довгий кропіткий процес, щоб довести, що ми зможемо надати повну прозору звітність. За їх підтримки зараз ми маємо змогу роздавати харчові набори тим, хто підпадає під визначені категорії. Зазвичай серед них:

● місцеві пенсіонери 60+,
● люди з інвалідністю або родина, в якій є людина з інвалідністю;
● багатодітні та малозабезпечені сім'ї;
● ВПО.


Окрема категорія у нас – це військові. Оскільки ADRA цим не займається, то для них є інші компанії, які нам допомагають. Або ж, частіше за все, ми просто відкриваємо на своїх особистих картках збори. Також часто нам надсилають різні речі, які потребують військові, зокрема, з-за кордону.

Є ще низка українських та запорізьких громадських і волонтерських організацій, які допомагають нам працювати: "You are the angel", за чиї донати ми закупаємогігієнічні засоби та частково закупали необхідну допомогу для Херсонщини; Фундація Дім Рональда МакДональда, яка виділили майже 2 тисячі харчових наборів, Волонтерський штаб "Українська команда", яка багато допомагає нашим військовим, та багато інших.

– Які умови видачі гуманітарної допомоги?

– Раз на місяць ми розміщуємо у соціальних мережах форму реєстрації на Google Docs на отримання харчових наборів. Поки що це розповсюджується на всі зазначені категорії, однак потім від нашого центру видача буде здійснюватись лише для ВПО.

Так, тепер для кожного запорізького волонтерського центру, хто співпрацює з ADRA, будуть окремо визначені свої 1-2 категорії, оскільки люди йдуть нечесним шляхом та збирають гуманітарку по всім різним штабам декілька разів на місяць.

Наразі у нас працює два штаби у вівторок, середу та четвер:

● перший штаб знаходиться на вул. Незалежна Україна, 65. Видача здійснюється з 12:00 до 15:00.
● другий працює за адресою вул. Поштова, 1. Видача проходить з 13:00 до 16:00.


На кожному з них ми видаємо 100-150 наборів кожного робочого дня. Графік видачі незмінний. Звичайно, тим, хто не може зареєструватись, особливо літнім людям, ми все одно допомагаємо. В будь-якому разі видача допомоги фіксується у спеціальній базі.

– Окрім харчових наборів, яку ще допомогу люди можуть отримати у вашому центрі?

– Якщо людям потрібні матраци, одяг, підгузки, гігієна чи інші речі, то все це вони можуть у нас отримати. Видача цих речей не потребує реєстрації, тому кожен за нагальної потреби може звернутись до волонтерів. Все, що в нас є в наявності, ми видаємо.

– Люди можуть так само приносити сюди речі на різні потреби?

– Так, звичайно. Нам постійно приносять посуд, візки, одяг, загалом все, що може знадобитись. Нещодавно приносили нам зубні пасти, щітки та пакети. Наразі ми не приймаємо тільки одяг, тому що його дуже багато і ми не встигаємо навіть все розібрати.

На нашому другому штабі (Поштова, 1) є окремий зал, де переселенці можуть вибрати собі речі. Якщо вони прийшли тільки за ними, то можуть це зробити без черги у робочі дні.


– Розкажіть про допомогу, направлену на Херсон. Як вдалося все організувати? Чим допомагали?

– Спочатку про цю ідею не знали всі волонтери. Чесно кажучи, я навіть не знала як про це сказати… Я була не готова, щоб хтось із моїх волонтерів поїхав, тому що це дуже великі ризики. Але потім, коли всі вони вже долучилися до збору допомоги, вийшло так, що деякі з них самостійно почали мені писати про те, що можуть поїхати. Ми виставили спочатку збір грошей для допомоги Херсонщині на особисті картки. Крім цього, у нас вже було 140 з чимось продуктових наборів, які можна було теж відправити.

Наразі ми відправили дві автівки з допомогою, де було по одному водію та по одному волонтеру. Ми зібрали 30 великих ортопедичних матраців та продуктові набори. Також до нас долучилися різні організації, зокрема нам принесли дуже багато кормів для тварин. Крім цього, долучилося багато волонтерських центрів: хтось привіз свій вантаж, який в них був на складах, хтось дав свою автівку тощо.

Зараз ми збираємо на третю автівку, де першочерговими потребами є довгі гумові чоботи, довгі перчатки до ліктя, респіратори, пакети, лопати, граблі, відра… Частково нам це надають люди, частково закупаємо з донатів. Також плануємо вести й одяг, який у нас є на складі.

– Війна триває вже понад рік, чи відчуваєте виснаженість?

– Так, на жаль, ми постійно шукаємо нових волонтерів, тому що люди не витримують і просто йдуть. Бували випадки, коли хтось волонтерив лише 1-2 дні. Усього їх було близько сотні. На пальцях рук можна порахувати тих волонтерів, які з самого початку.

Багато хто з них не витримав той наплив людського хейту, або ж якоїсь безвідповідальності, байдужості до інших. Наприклад, була ситуація, коли літня жінка, не знаючи що я волонтерка, при мені розповідала як їй довелося зняти кімнату в гуртожитку для того, щоб збирати туди гуманітарку. Бачте, вона вже не вміщається їй в квартиру. Ще одна історія була, коли жінка отримала допомогу, а потім через 2-3 години прийшла знову, щоб отримала її вдруге за день. Звичайно, ми це зрозуміли вже потім. І ось це якраз демотивує волонтерів.

Загалом вони отримують дуже багато негативних емоцій, особливо коли люди починають розповідати свої жахливі історії. І звичайно вони пропускають все це через себе. Коли в місті трапляються «прильоти» ми часто виїжджаємо з гуманітарною допомогою для постраждалих, ставимо спеціальні палатки та роздаємо. І були випадки, коли хтось з волонтерів ось так виїжджав, але потім не зміг знаходитись, настільки було важко.

– Що буде з волонтерським центром далі, після перемоги?

– Ми не знаємо, скільки триватиме війна, але ми не припинимо роботу – це вже точно. Гадаю, потім ми будемо допомагати деокупованим територіям. Також може бути таке, що ми перейдемо на допомогу для будівництва, чи облаштування домівок… В будь-якому разі спочатку потрібно поїхати у звільнені населені пункти, щоб побачити, що там відбувається. Ймовірніше, ми все одно не уявляємо весь обсяг цих страшних наслідків війни. Ми продовжимо працювати - просто будемо перенаправляти нашу допомогу на більш актуальні потреби.

Анастасія Чобліна